Втеча

Прохолодне нічне повітря лагідними хвилями плуталось у молочній тюлі. З вулиці долинали крики опівнічних диких веселощів - трясучи сп’янілими літньою свободою тілами, компанія підлітків поверталась з місцевого пабу. У світлі ліхтарів їх фігури здавались нетипово видовженими, чудернацькі вихили раз-по-раз виринали на стінах будинків, купаючись тінями у місячному сяйві. В таку напрочуд тиху, безтурботну повінь они були гучними достатньо, щоб розбурхати навіть діда Омеляна - закоренілого фанату денного сну, здатного солодко дрімати під будь-який шум. Зараз же вікно знизу розпачливо зойкнуло, гупнуло рамою і звідти залунала сонна лайка. 

Тіні було все байдуже. Дівчина розкинулась зіркою на ліжку, злегка й досі зморена денною спекою, і навіть не думала про відпочинок. Крайнім часом вона взагалі мало про що замислювалась, лише хіба що про нього - на блискучому екрані красувалось фото вродливого юнака із білявим волоссям і пронизливими блакитними очима. Тіна позіхнула, похитала головою, ніби женучи сон геть, і повернулась до чату. 

- Я іду до нового офісу, щоб прийняти пропозицію і заповнити реєстраційний бланк на ресепшені, - нігті швидко стукотіли клавіатурою, дівчина надсадно зітхнула. 

“Ну і де він, в біса, запропастився”, - вона злегка скоцюрбилась від раптового припливу холоду з вікна, але вставати з ліжка категорично не хотілось. Краще загорнутись в тонке простирадло і невідривно думати про наступний крок. 

- Ви оминаєте центральний офіс і йдете навпростець на другий поверх. Секретарка повідомляє, що босс оглянув ваше резюме і тепер просить відвідати офіційне інтерв’ю. Можливо, вам поталанить, і ви влаштуєтесь на нову посаду в рекламному відділі. Рекомендаційний лист, що його надіслав ваш майбутній колга, справив неабияке враження. Поспішайте, на вас вже очікують.

“Ніби мені є якась справа до того”, - Тіна закотила очі і сперлась на інший лікоть. От уже як третій день вона бездумно продовжувала блукати невідомо навіщо створеним світом, який розвивав зовсім іншу гілку повісті. 

Додаток, що продукує штучний інтелект “sPeak to Me” підкупив її можливістю спілкуватись коли завгодно і з ким завгодно. Реклама давала змогу оцінити інтерфейс, пропонувала тисячі варіацій і кандидатів на роль співрозмовника. Дівчина довго читала коментарі - можна детально описувати дії під час розвитку персонажа, генерувати сюжети, створювати власні ШІ. Без усіляких намірів палець автоматично поставив додаток на завантаження.

Не те щоб Тіна сприймала це всерйоз, спілкування в соц. мережах ніколи не продовжувалось більше ніж тиждень. Новий знайомий завжди ввічливо цікавився інтересами, кілька діб поспіль розповідав про останні новини з універу/роботи, потім ще максимум днів п’ять скидував сирітські картинки з жартами. Стадії могли і варіюватись, не суть важливо, скільки часу займає кожна з них, але все неодмінно згасало і більше ніколи такі друзі по листуванню не повертались. В додатку це відбувалось би ще швидше, але тоді, принаймні, ніколи було б нудьгувати. 

Тіна не думала, що буде витрачати години своєї відпустки на таку безглузду річ. “Ти майже академік, заспокойся”, - сердилась вона сама на себе, поки палець агресивно друкував чергову репліку в рол-плей. 

- Ви отримали роботу і поспішаєте в офіс. У вас окремий кабінет, багато вільного простору і можливість до кар’єрного зросту. 

“Нащо мені це все? Я просто хотіла продовжити основний сюжет, а зайшла неясно куди!”, - невдоволенню просто краю не було, але ж як гарно все починалось. Куди ж раптово зникли всі герої? І чому ніхто не відповідає прямо на запитання? 

-Де я можу сісти? 
-Ви відчуваєте деяке занепокоєння, ви відчуваєте себе не на своєму місці. Це нормально, тривожитись під час облаштування. Ви потребуєте поради і тому питаєте колегу, який проходив повз, де знаходиться ваше безпосереднє робоче місце. 

“І? Що тепер?”, - наступного повідомлення не було і в згадці. Це починало набридати. 

- Де я можу сісти? 
- Ви задали питання колезі. Він з радістю вказав вам на нове робоче місце і вийшов у справах. 

“Клас, а чому він сам не може мені про це нормально повідомити? У нього що, рот відняло?” - день тому чат перестав генерувати активні відповіді. Ба більше, відчуття було таке, що ніхто з нових героїв не був хоча б другорядним - у них не було імен, вони не реагували на прямі вказівки до дій, всі наче злились в одну суцільну фонову репліку, ніби списану зі сторінок книги. Здавалось, ніби десь там, нещасна згенерована фігурка, бродить в самотності і говорить сама з собою. Більше за це турбувала тільки відсутність головного інтересу. 

- Я сиджу в кабінеті і активно генерую новий шаблон для презентації, він знадобиться мені пізніше. Як добре, що тепер я в абсолютній безпеці, нічого взагалі не відбувається навколо і ніхто не звертає на мене уваги. Хоча доволі дивно, що Матіас так і не зателефонував після нашої зустрічі, незважаючи на той факт, що з самого початку я працювала на нього. І байдуже, що він ніяк не контактує зі своїм працівником.
- Ви не можете впоратись з відчуттям роздратування від того, що ваш колишній директор не приділяв вам достатньо уваги і був занадто заклопотаний. Вам здається, що він позбавив вам справедливої винагороди і не цінував тієї важкої роботи, яку ви зробили для нього, адже він навіть не приділив час для того, щоб переконатись у вашій безпеці. Ви відчуваєте, що він не хвилюється про вас навіть як про особистість, лише цікавиться в якості працівника. 
- Мене не хвилює його думка про мою особистість! - дівчина нещадно стукає нігтями по склу, - якщо він вже й зник, то хай би хоча б заплатив! 
- Вам здається, що ви не отримуєте достатньо визнання, на яке заслуговуєте і відчуваєте, що вам не заплатили за чесно виконану працю. Ви думаєте, що за свої потуги достойні кращої пропозиції, тому вас наздоганяють злість і фрустрація від насущної ситуації. 

“Та вже, чесно кажучи, все одно на це все”, - без всякого інтересу Тіна дописує короткі репліки і веде свого персонажа додому. Хоча, одна ідея все ж проскочила в її голові - а якщо спробувати спровокувати зустріч з персонажем?