[кароокому спокою]
Якби квіти могли ,
Вони б промовляли твоє ім'я
Я б втікала від себе й тиші,
Але ти б мені не дав.
Якби шкірі дали сказати,
Вона б мовила, що безмежно сумує.
Все шукаю очима весну і в натовпі
тебе…
Та ти залишився давно в осені.
Якби сторінки книг не різали пальців,
То, можливо, ти б почув мене.
Та квіти мовчать.
Шкіра моя надто соромливо червоніє,
Щоб тобі нагадувати.
А ти не читаєш
книг.