НАДІЇ В МІСТІ

Передсвяткова суєта, що почалася напередодні, прискорювала міський темп життя. Городяни борознили по місту в підготовчих, але приємних клопотах, щиро вітаючи з наступаючим випадково зустрінутих ними на міських вулицях старих знайомих. Величезна святкова ялинка, встановлена заздалегідь на головній вулиці міста, нескінченно притягувала городян з дітьми. Перший сніг, запізнілої зими, що почався ще вранці, великими пластівцями повільно лягав на їхні плечі і голови, забиваючись в каптури, немов подарунки в святкові мішки. Автомобілі з налиплим сніжним верхом метушливо проносилися по запорошеним проспектам; громадьский транспорт не кваливо, але за розкладом доставляв своїх пасажирів до пунктів їх призначення. Два неквапливих дідуся, що зустрілися на Садовій, вели приємну розмову, судячи з якого, вони не бачили один одного років сто. Папа з малолітнім сином на плечах, який потайки ловівив язиком сніжинки, везли по вулиці Лазурній на санчатах щойно куплену легальну ялинку, місце для якої, в квартирі було вже заздалегідь підготовлено. Не вщухаючий сніг, вже надвечір наметав кучуругри. У відкритому дворі, що на Айвазовського, діти ліпили сніговика, залишаючи довгі борозни на білому, м'якому полотні дитячого майданчика.

- Знайшов! – вибігаючи з з під'їзду, кричав товаришам, що ліпили сніговика дев'ятирічний  хлоп'я. – Знайшов, ось. Мамка не бачила, – захекавшись говорив він, показуючи в руці варену моркву, яку його мама приготувала для святкового олів'є. За запевненням старшого з їх компанії: «у сніговика замість носа, повинна бути саме морквина». Адже тільки тоді сніговик може вважатися справжнім. Правда він не уточнив, яка повинна бути морква – варена або свіжа. Але зараз, для них це було вже не важливо. Через мить вона зайняла своє місце на верхньому сніжному комі. Їх було три.  

За всім цим з цікавістю і турботою спостерігало саме місто. Воно бачило усе; уважним поглядом ковзаючи поміж районами по їх засніжених вулицях і дворах. Але найчастіше, по цій порі, місто спостерігало за крамничкою на Спаській, куди городяни різного положення і достатку приходили за подарунками - новорічними надіями. Два дні тому, навіть новий мер, заходив до цієї крамнички за подарунковими надіями для своєї родини і традиційного новорічного привітання городян. Святкові надії в подарункових упаковках немов зірки виблискували у великий вітрині крамнички. Чим більше городян заходило в неї, тим менше подарункових надій залишалося на її поличках. В цей останній передноворічний день крамничка на Спаській як завжди працювала до останнього подарунка.

 «Один, залишився ще один…» – турбувалося місто заглядаючи у вітрину».

До нового року залишалися лічені години.

«Хто ж забере останній?» – розмірковувало місто, вигадуючи образ останнього покупця». Як раптом, чиєсь тихе скиглення долинуло в загальному міському шумі. Маленьке цуценя, три місяців від народження сиділо під лавкою. Зовсім замерзлий, він тремтів від холоду і скиглив від самотності. Його великі оченята з надією дивилися по сторонах за ногами перехожих, які то з'являлися, то зникали з його зору.

До крамнички наближалася, молода пара: хлопець і дівчина. Зупинившись біля її вітрини, дівчина подивилася на останню подарункову надію, що так заманливо стояла в вітрині, а потім звернулася поглядом на свого супутника. Її грайливі очі висловлювали бажання отримати цю останню подарункову надію. Отримавши від нього схвалення, дівчина радісно застрибала на його шиї. Схопивши його за руку, вона зробила впевнений крок до дверей крамнички.

Збентеження охопило місто: «що важливіше – остання подарункова надія або замерзле цуценя?». Місто м'яко виштовхнуло з під лавки цуценя. Його гучний вереск несподівано зупинив парочку, що вже вже було входили в двері крамнички.

- Ой! – з подивом сказала дівчина. – Дивись цуценя ... Як ти тут опинився малесенький? – Подивившись по сторонах, вона обережно взяла його на руки, відчувши в них тремтіння маленького тільця.

- Зовсім замерз. Подивися, яка гарнюня, – розчулена дівчина, заглянувши в його великі оченята, побачила в них необхідну турботу, яку він потребував.

- Так, славний, – погодився хлопець, погладжуючи цуценя по голівці.

- А може?.. – сказала дівчина, запитально подивившись на молодого чоловіка.

Зрозумівши один одного без слів і погодившись з такою радісною подією, парочка по тепліше закутала цуценя в шарф хлопця. Так і не зайшовши в магазинчик, вони попрямувала далі по вулиці, вигадучи ім'я своєму несподіванному подарунку, який звалилася їм під ноги в цю новорічну ніч. «Цікаво, це він чи вона?» – питала дівчина, «Дома подивимося» – відповідав їй хлопець.

Провівши їх до дому, на підвір'ї якого цуценя вже отримало власне ім'я, місто повернулося назад, до крамнички на Спаській. Остання подарункова надія так і стояла у її вітрині, чекаючи на свого покупця.

«Кому ж ще не дісталася остання подарункова надія? Хто ж забув?» – запитувало місто, оглядаючи всі свої вулиці і закутки».

Довгоочікувана година наближалася. Все яскравіше запалювалися в вікнах вогники гірлянд і все більше наповнювалися радістю квартири городян, що чекали запрошених до себе гостей. Раптом сніг, що у світлі вуличних ліхтарів відраховував сніжинками час наче пісочний годинник, припинився. Все стихло накруги. Щільна фігура яка спиралася на міцний посох наближалася до крамниці на Спаській. Святий старець в красивому вбранні не поспішаючи підійшов до її вітрини.