НАМАЛЬОВАНА МРІЯ

Частина 1.

Перші ранкові промені, середини весни, пробивалися крізь природні перешкоди на горизонті. Немов змагаючись навздогін, граючи – передай далі, вони пробуджували заспані пейзажі міського парку. Темні фарби навколишніх предметів змінювалися поліхромним світлом, видаючи істину речей які були приховані в ночі, яка щойно закінчилася. Молода, але вже зміцніла трава на довгих, геометричних газонах, вмивалася ранковою росою, граючи з блиском перших променів ранкового сонця в її краплях. Центральна паркова алея, з початку якої вже на чверть зійшло сонце, рівною муштрою приводила в порядок облаштування парку. Відходяща від неї вліво, коротка алея, зустрічала поки що порожній дитячий майданчик. Окремі ниточки світла, грайливо пробивалися крізь неспокійну від ранкового вітерця молоду крону дерев, лоскотали кольорові крейдяні малюнки на майданчику, залишені дітьми, що гуляють тут днем. Трохи осторонь, на білому альбомному аркуші, притуленому вітерцем до великого ландшафтного каменю, готувалася до першого свого пробудження чиясь намальована мрія. Сонячний зайчик вже торкнувся її ніг і піднімався все вище по граціозній фігурі. Великі вії ворухнулись і ритмічно гойдаючись, неохоче, відкрили великі очі новому світу. Потерши долонями заспані очі, вона з приємно охопившим її відчуттям, потягнула руки вгору, одночасно роблячи перший глибокий вдих чистого ранкового повітря. Недовго ніжачись приємним пробудженням, намальована мрія, зійшла з білого аркуша. Небачені картини і цікаві звуки нового їй світу, поставали перед нею грандіозним видовищем. Величезні стовбури лип та акацій, ківали кронами шепотівшого листя, вітали її з появою на світ. Серед звуків ранкового пейзажу і співу великої синиці, її зацікавили звуки – веселі і метушливі, що доносилися десь зі сторони. Вона пішла на них, в сторону дитячого майданчика. Підійшовши ближче до нього, раптово на її шляху постала велика, волохата фігура, яка вистрибнула з нізвідки.

- Ррр, – загарчав гаркавлячи жовтий лев з синьою гривою, намальований крейдою, – Ррр, я знайшов тебе.

- Знайшли мене... – зніяковіла намальована мрія.

- Ну, так Ррр, ти прряталась, а я знайшов, – гордо і задоволено відповів жовтий лев, сідаючи на задні лапи. – Тільки, ось я не пам'ятаю, що б ти з нами ґррала. І Взагалі то я тебе не знаю Ррр звідки ти? – підозріло запитав лев.

- Я не ховалася, я тільки що прокинулася, ось на тому білому аркуші, – пояснила намальована мрія, вказавши в сторону великого каменю. – Потім я почула шум і пішла на нього. І ось ви...

- Ррр, новенька, срразу б і сказала, – сказав жовтий лев і голосно покликав інших, вийти зі своїх хованок.

Коли збіглися інші крейдяні малюнки, почалася тиснява навколо такої події. Вони стали прискипливо вглядатися, висловлюючи свої, як їм здавалося важливі думки з приводу новенької: тому що нічого подібного вони ще не бачили.

- Рр.. точно кажу, дівчисько, – по свійськи переконуючи, сказав жовтий лев з синьою гривою, –  який хлопчисько таке малює?!

- Хмм, руки, ноги... довгі як палиці, схожі на трамвайні штанги, – оглянувши намальовану мрію з ніг до голови, скептично мовив фіолетовий автобус з зеленими колесами.

- Якась то, вона не така як ми. З чого вона зроблена? – намагаючись поторкати намальовану мрію, прискіпливо сказала золота рибка з рожевою короною на голові.

- Худа, та й бліда така, тільки пройти і не помітити, – з недбалістю сказав різнокольоровий єдиноріг, який штовхав присутніх, щоб вибитися в перед.

- Що це... бублик у неї на талії? – в збурюваних тонах питала матуся, що тримала за одну руки маленького хлопчика, а за іншу трохи менше її ростом татуся. – Ще застрягне десь, витягувати треба, а у нас своїх турбот вистачає.

Галас здійнявся ще той…

- Що тут за галас і не порядок..! – раптом почувся суворий голос, що перебив гомін присутніх.

По заду натовпу постав, намальований синім поліцейський з одним зеленим рукавом, на який не вистачило основного кольору крейди.

- Розступіться! – вимогливо вигукнув поліцейський і пройшов далі, крізь відреагувавший на його вимогу натовп.

- Ось... – вказав на намальовану мрію жовтий лев з синьою гривою. – Говорить новенька.

- Як звуть? Навіщо, звідки тут? – чітко звернувся поліцейський до намальованої мрії.

- Я?! – ще більше зніяковіла намальована мрія.

- Бачу, що ви! Як звуть? Навіщо, звідки тут? – ще наполегливіше повторив поліцейський з зеленим рукавом.

Від такої неочикуваної уваги, намальована мрія відчула себе наче здавленою з усіх боків, від чого вона внутрішньо стиснулася і вже не змогла нічого відповісти. Не дочикавшись її відповіді, присутні знову загомоніли, не зважаючи на наполегливе прохання намальованого поліцейського заспокоїтися. «І руки, і ноги, і не така, і дивний одяг... – гоионіли всі навперебій. Намальованій мрії захотілося сховатися від цього суворого і галасливого товариства. Вона зібралась і непомітно для всіх вислизнула; цього дійсно ніхто і не помітив.

Вона повернулася до свого місця, біля великого каменю, але білого аркуша вже не було, вочевидь вітерець піпхопив і відніс його далі. Від цього вона відчула себе не захищеною і легке тремтіння охопило її тендітне тіло. Забравшись на камінь, що послугував опорою для її ранкового притулку, вона сіла підібгавши худенькі коліна до свого тіла, обхопивши їх тонкими руками.