ДЕСАНТИ ЗМІН

Маленькі ніжки, перебираючи нестійкий крок, бігали по двору одного зі спальних районів, ганяючи птахів: голубів і горобців які прикормилися біля купки кимось випадково розсипаного зерна. Маленький хлопчик, який відносно нещодавно навчився добре ходити, з щирою, дитячою посмішкою і широко розкритим очима, ловив як міг, нові картинки в його розпочатому два роки тому житті. Його гучний вереск, лунав кожен раз, як птахи злітали потривожені його набридливою увагою. Мама малюка, сидячи на лавці біля підїзду, цікаво балакала з подругою, намагаючись при цьому не випускати із зору своє чадо. Вдосталь награвшись з птахами, хлопчик переключив свою увагу на карусель: єдиний ігровий елемент на дитячому майданчику, який пощадив час. Без хитрого наміру, вислизнувши від пильної уваги матусі, яка на ту мить щось переглядала в телефоні, хлопчик підійшов до каруселі вочевидь зацікавлений чимось.

- Як звати тебе малюк? – запитав дворик у хлопчика. – Хочеш пограємо!

Почувши у відповідь схвальні звуки хлопчика, дворик підкотив до нього єдине що залишилося у каруселі сидіння. Піднявшись як зміг на це сидіння, він взявся маленькими, але чіпкими рученятами за бокові поручні, карусель стала потроху розкручуватися. Від такої нової емоції малюк радісно заверещав і засмикав ніжками.

- Мітя! – пролунав крик матері малюка, стурбованої побаченим.

Жінка підбігла до хлопчика, що вже встиг заплакати від різкой до нього поведінки матері. Взявши його на руки, та по батьківськи сварячи і примовляючи, що не можна так робити вони попрямували до свого під'їзду.

Дворик пам'ятав і маму, і інших бувших колись маленькими мешканців, що встигли вирости і завести свої родини, але не виїхали з будинку. Він вже давно не знав гучної біганини від дитячих ігор, дзвінких ударів по м'ячах і кульбітів скакалок. Гаджети якими замінено всі розваги на світлі, зробили дітей домашніми. А від того і не лунали зазивні крики дбайливих матусь з відчинених вікон багатоповерхових квартир і не чулися їм у відповідь дитячі благання: «Можна я ще трішечки погуляю?!». Але святе місце порожнім не буває, і розорений, в непевні часи, вандалами напідпитку і шукачами металу, двір, поступово перетворився на пустелю і за сумісництвом стоянку для автомобілів. Особистий транспорт, чи то розкіш, то чи засіб для пересування, остаточно вивів нанівець трав'яні покриви, які в свій час не піддалися дитячій біганині.

Порожнеча двору, часом хаотично заповнювалася гумовим хенд мейдом у вигляді квіткових вазонів, райдужних парканчиків та інших невпізнаних ігрових чи архітектурних форм, які швидше нагадувала чийсь намір по утилізації відпрацьований речей, міцно вкопаних в землю. Гумові інсталяції, надимані, щільно тулилися немов змерзлі горобці на гілці. Зрідка задіяні в дитячих іграх, вони нагадували похмурих домовиків та непривабливих опудал, які жили інтересами своєї спільноти і не дуже бажали спілкуватися із самотнім двориком. Діти не старше десяти років, забігали у дворик для зустрічі і так само швидко зникали, залишаючи його на самоті спостерігати вже усталену депресивну картинку посушливого літа, яка змінювалася тільки зі зміною пори року.

Згодом завітала осінь і листя які хоча-б якось прикрашали своєю зеленню навколишній простір, пожовкло і опало, оголивши сірі фасади навколишніх будинків. Дворик все більше став впадати в стан непереможної нудьги, і без надії на минулі часи.

Не забарилася й зима, її біла пухнаста ковдра лягла навкруги. Натоптані візерунки від слідів перехожих, не турбували занурений у зимовий сон дворик. Хенд мейдові сніговики з морквяними носами, не поставали на його незайманому просторі.

Своєю чергою сезонів прийшла весна, хоча і запізніла. Веселі березневі капелі з дахів і талі струмочки побігли по дворах, змиваючи залишки холодної сірості. Прийдешне тепло поступово вивільняло життя, яке пробивалося на поверхню, народжуючи яскраві фарби, що так добре підходили цій порі. Так і заспаний дворик поступово прокидався від сну, під шлюбний спів перелітних птахів.

Одного гарного вихідного дня, двір почав поступово оживати. Дорослі люди, мешканці навколишніх будинків, у вільному одязі з інструментами в руках, сходилися разом і щось обговорювали стоячи в гуртку. Маленькі діти весело бігали навколо них в очікуванні початку чогось. Згодом під'їхала вантажна машина. Новеньке дитяче обладнання для дитячого майданчика, виблискувало різними фарбами в кузові вантажівки.  Після сигналу організаторів заходу, всі розбрелися по території двору і кожен зі своїм завданням. Чоловіки на будівництві та встановленні нового обладнання, жінки на весняному прибиранні і клумбах, а невгамовні діти на підхваті, миготали поміж всіма як мурахи.

Протягом усіх вихідних робота кипіла і сперечалася, перетворюючи, здавалося б незатребуваний простір двору у щось нове. І ось, на приємному видиху докладених зусиль, результат спільної роботи не забарився. Вже майже новий дворик, переповнений здавалося б забутими радісними почуттями, споглядав нових постояльців: і гірку і різні гойдалки і навіть альтанку для сусідських пліток і розмов. Заново організовані клумби, які з часом мали б ще розквітнути кольоровим коміром, тільки прикрасили периметри двору.

Після тривалої тиші, дитячі ноги, залучені в різноманітні ігри, бігали по двору і вже не збігали з нього. Радісний гомін лунавши на всі боки, лише на хвилину переривався телефонними дзвінками дбайливих матусь які чули у відповідь: «Ну можна я ще трошки пограю?!». І в цьому є надія, завдяки небайдужому десанту змін, які заповнили дворові порожнечі новим змістом, що життя продовжується.