КОМПАНЬЙОН

День п'ятниці, десь у відрізку між дощовим ранком і сонячним полуднем зі свого під'їзду вийшов молодий чоловік, у велосипедному костюмі, тримаючи руками під раму і за кермо двоколісний транспортний засіб. Викотивши виблискуючий полірованою зеленню велосипед на доріжку, він сів на сідло і перевіривши шолом на голові, молодик рушив уперед, спритно розкручуючи педалі до потрібної швидкості.

Майже тиждень велосипед з нетерпінням чекав цього виходу і засмучувався, коли про нього зрідка забували. Але сьогодні був його день. З величезною радістю, без страху забруднитися, котився велосипед, набавляючи обороти по мокрому асфальту, відкидаючи з коліс в боки краплі від калюж. І хоча він їхав по звичному шляху, знаючи кожен вигин, поворот і навіть кожну зморшку і ямочки асфальту, велосипед не переставав дивуватися навколишньому світу.

Раптово молодик звернув на розвилці вправо, на стару вулицю, не знайому велосипедові. Він з ще більшим інтересом почав оглядати новий шлях, запам'ятовуючи його нові деталі і все побачене навколо. Зупинившись біля старовинної адміністративної будівлі з колонами, на Адміральській, молодик припаркував велосипед у високій, кованої огорожі фарбованої чорною фарбою. Обачно закріпивши велосипед до огорожі велосипедним замком, він увійшов в великі, дерев'яні з металевим оздобленням двері будівлі.

- Добридень, – обережним привітанням звернувся велосипед до високої огорожі. – Гарний сьогодні день, – вже трохи сміливіше продовжив він.

Кована огорожа, в снобскій манері, подивившись на велосипед з висоти свого становища, вирішила не відповідати; втім як і всім, хто волею випадку опинявся поруч із нею. «Скільки їх таких прилипав за день, з усіма вітатися нервів не вистачить» – думала своє кована огорожа, не звертаючи уваги на велосипед».

- Чи давно тут стоїте? – запитав велосипед не залишаючи спроби зав'язати розмову. – А я ось, тільки що .., якщо ви звичайно помітили. Мій власник зайшов до цієї гарної будівлі, яку ви напевне охороняєте, – продовжував свій монолог велосипед.

- Добре стоїмо. А часом не знаєте..?

- Ні, не знаю і не зобов'язана! – скрикнула висока огорожа. Його вільне, безцеремонне звернення до неї привели Її в обурення, але вона як справжня аристократка, оговтавшись, продовжила ігнорувати навязанного їй супутника.

В цілому, багато компаньйонів з якими велосипедові доводилося стикатися були непривітні, не виявляли здібностей до дружнього спілкування. Ще цілу годину, велосипед, з ніяковим відчуттям від ситуації, простояв прикутий до чорної огорожі в очікуванні свого власника. Чемно і тихо попрощавшись з огорожею, велосипед рушив в зворотний шлях.

Вже без ранкового настрою, не намагаючись обігнати перехожих, велосипед повільно котився по дорозі. Проїжджаючи по Потьомкінській, велосипед помітив, що старенький трамвай про щось сперечався з новими коліями, періодично видаючи іскру. А виїхавши на галасливий проспект велосипед побачив, що і автомобілі, по діловому, розмовляли з дорожніми знаками і світлофорами перед якими періодично зупинялися; ліхтарні стовпи з легкою швидкістю обмінювалися між собою думками по дротам; стіни шепотілися з розклеєними на них оголошеннями, які часом весело лопотіли чи то від вітру, чи то від веселощів. І нова лавка на Садовій обмінювалася останніми новинами з Wi-Fi. Велосипеду вона здавалася найрозумнішою, так як була вона в центрі подій. Навіть затертий рожевий напис на асфальті біля його під'їзду, не втомлювався освідчуватися в коханні вікну на другому поверсі. Зовсім знітившись після прогулянки, велосипед був занесений додому і поставлений в коридорі до наступного разу.

Через деякий час, між ранком і обідом, молодик викотив велосипед на чергову прогулянку. Рухаючись по тому ж шляху, велосипед помітив дивну і ще не знайому йому розмітку на доріжці, по якій він котився. Довгі білі смуги, одна чи дві, з боків дороги, часом переривчасті, стрілки і позначки, все це було новим для велосипеда і тому роздивлявся він їх з допитливістю.

Звернувши як і минулого разу на вже знайомий шлях, через деякий час, молодик під'їхав до того ж місця від якого у велосипеда залишилися непевні почуття, після останнього відвідування. Припаркувавши велосипед, як і в минулий раз, молодик попрямував до будівлі.

Але, щось змінилося із минулим разом, чого не можна було не помітити…

- Привіт, привіт! – радісно вигукнув велосипедний паркувальник.

- Добридень, – несміливо відповів велосипед і запитав далі, – Тут була висока огорожа?

- Яка огорожа? – подивившись по сторонах, запитав паркувальник. – Ні не бачив! Я тут новенький! – він привітно продовжив. – Сьогодні гарна погодка! Як вам?!

- Так, не погана. Дощю не намічається, – відійшовши від думок, відповів велосипед.

- Мені тут, синій велосипед до вас, таку новину розповів.., – як-би інтригуючи для подальшої розмови, сказав велосипедний паркувальник.

- Правда? Яку? – не без цікавості запитав велосипед.

Слово-за-слово, між ними зав'язалася жвава розмова. Вони розповідали один одному купу новин та історій, мало не перебиваючи один одного. Але прийшов час прощатися, і компаньйони неохоче зробили це, як водиться на найцікавішому місці. На зворотньому шляху, велосипед вже рахував дні, перебираючи для майбутньої зустрічі нерозказані історії. Йому ще належало познайомитися з новими компаньйонами, які незабаром стали з'являтися в різних куточках міста.