Частина 3. Глава 12. 1954 рік. Діна Лученко у пошуках

Поступово збиралися люди, розсідалися парами та трійками, говорили між собою. Діні Лученко це нагадало бджолине гудіння. Стіл на сцені покрили синьою скатертиною, поставили карафку з водою та чотири склянки. Прибиральниця тітка Фрося протерла трибуну. Дужі першокурсники з пов'язками на рукавах притягли чотири рудих стільця із зеленими спинками.

- Якось довго у нас все тягнеться, - сказала Діна своїй подружці Сашці Гольц, яка сиділа поруч і бовтала ногою.

- Та нічого, зараз почнеться, - прошепотіла заспокійливо Сашка.

– Не люблю я цього. Ціную точність. Три, то три. А зараз уже чверть четвертого...

І ось на сцену пройшов поважний доцент Фельдман у круглих окулярах і  з черевцем. Зі скрипом усівся на стілець.

За ним швидкими кроками піднявся молодий старший викладач Гудима з ріденькою борідкою, схожою на підкову.

З-за штори вигулькнув рожевощокий комсомольський ватажок Петро Лантух і нахилився до викладачів. Вони про щось довго шепотілися. Гудима кивнув йому, і Петро Лантух підійшов до трибуни.

- Товариші! Комсомольські збори оголошую відкритими. Значить так. Щоб довго не затягувати суть питання, одразу до діла. Ми сьогодні зібралися із приводу комсомольця Праченкова. Підніміться, Праченков, сюди.

Тільки зараз звідкись з-за лаштунків виринув кучеряво-рудий Стас Праченков.

Він стояв поряд із трибуною і нахабно усміхався.

- Я дозволю, товариші, нагадати вам суть справи, яку ми розбираємо. Двадцятого вересня комсомолець Праченков учинив бійку на танцях у будинку культури шинного заводу. Був побитий Костя Кабак, до того ж, він отримав перелом руки.

- А хай він дівчат чесних з пантелику не збиває, - раптом дзвінко вигукнув Праченков, блимнувши зеленим оком, стискаючи і розтискаючи тонкі пальці. - Аморальний він тип. А руку він зламав, коли впав невдало - я тут до чого?

- Чого ви кричите, Праченков? - сказав Лантух рівним голосом. – Вам ще не давали слова. Стійте там, де належить. До всього іншого я додам пияцтво. Адже вас уже затримували дружинники в нетверезому стані?

- Так... але я в цьому не винний!

- А хто ж винен?

 - Ну, послухайте... Випив я трохи... Друга в армію проводжав.

Він шмигнув довгим носом винувато, але відразу повернувся до колишньої ролі і нахабно посміхнувся.

- Тим не менш, вас затримали! І як поводилися з органами правопорядку? Мовчите? Говорили з ними грубо і цинічно!

- Та вони й самі здатні по-матірному - то! - сказав Праченков, опустивши очі.

По залі розкотився сміх.

- Гаразд, давайте ще комусь дамо слово..., - запропонував Лантух. – Хто хоче виступити? Гольц, ви староста, у вас є що додати до сказаного?

Сашка Гольц підвелася.

– На жаль, є. До хуліганства та пияцтва я додам запізнення на лекції, невихід на суботник два тижні тому. Так, так, Стасю, не дивись на мене такими очима... Не був же... Та й на семінарах Стас відповідає слабо.

Лантух та Саша Гольц запитливо подивилися у бік викладачів.

- М-м... Я схильний швидше підтвердити, ніж заперечувати, - подав звучний голос доцент Фельдман, спираючись ліктями на стіл... - Студент Станіслав Праченков досить розвинений за своїми розумовими здібностями, але... лінується. Він не доопрацьовує...

Тут піднявся старший викладач Гудима.

– А я вважаю, що нам такі студенти не потрібні! Вибачте, Давиде Самойловичу, що я вам заперечуватиму. Якщо Праченков так поводиться зараз, на самому початку семестру, що буде далі? Давайте поставимо питання про виключення.

- Виключити? За що? – ображено запитав Стас Праченков. – Я це... Я виправлятимуся.

- Думаю, виключати поки що рано, - повільно промовив Фельдман, постукуючи олівцем. – Праченков не без лінощів, але здібний. Згадую його блискучий реферат у червні...

- Та це... для нього писали... - почувся голос із зали. - Відомо хто...

- Нічого подібного. Стасик сам сидів у бібліотеці та писав...

- Попрошу тиші! – вигукнув Гудима.

 - Ну, раз так... Давайте обговоримо, товариші, - запропонував Фельдман.

Усі загомоніли, почалися вигуки.

Саша Гольц штовхнула ліктем Діну.

- Ну, давай, рятуй!

Діна підняла руку.

– Слово надається студентці п'ятого курсу Лученко Діні, – оголосив Петро Лантух.

Діна спокійно вийшла до трибуни.

Вона стояла витончена, як статуетка, чорні очі блищали рішучістю.

– Я ось що хочу сказати! Конфлікт Праченкова та Кабака давно вже існує. І ні для кого це не секрет. Певною мірою Кабак сам викликав на себе удар Праченкова. Чому? Кабак почав нахабно залицятися до подруги Станіслава... Кабак давно веде хитру, підривну політику. Він начебто і комсомолець, але тип аморальний та низький. Він давно морально розклався. За скількома дівчатами ти вже тут ухльостував, Кабак?