Частина 12 | Божі сліди

Від лиця Сича

— Алло! Що це блять було? Ти ж мав розповісти коротенько про безпеку в інтернеті, а не розкидатися фейками. Яке, сука, наш союзник? Що якщо він вирішить довести інакше і нашкодить людям. Все й так було хріново, а ти вирішив від лиця тих, кому люди довіряють підкинути масла у вогонь? Зрештою чекай свого звільнення!

— Не переживайте, все було погоджено, зрештою ви, мабуть, чи не єдиний хто про це не знав. Я здогадувався, що ви забракуєте цю ідею. Думаю вас посвятять в сценарій десь скоро. Пробачте, що я так обійшовся з вами, думаю ми завтра побачимося. Бувайте, сер.

Спершу я думав, що нам бракує фінансів через усю верхівку, але як виявилося гівно пожирало нас з середини. Єдиним хто не серйозно ставився до проєкту був Фенікс. Треба було діяти швидко й розумно. Сьогоднішній день мав бути зовсім іншим, але потрібно наздоганяти те нове життя, що нас взяло в свої міцні кігті. Хіба це не доля? Бути покликаним як спікер до трьох найкрутіших університетів міста. Настав той момент, коли наше існування треба було переставати розділяти на два світи. Люди мають право знати правду, хоч і часткову, а правда і піде нам на руку. 

Божі сліди, нестача фінансування і незацікавлене керівництво. Все це було через секретність операції, але настав час проявити себе. Довго ж довелося ламати голову над тим, як оптимізувати увесь цей процес. Хто такий цей Михаїл? Як знайти його? Як використати його? Спершу здавалося, що це все пов'язані запитання, але слід було думати ширше, набагато ширше. Чи потрібно ці всі задачі поєднувати в одну? Воля, от що послаблює пильність. Йому слід було надати волю, щоб відповідно легше слідкувати. Ставка ціною в людські життя. Чи може він після заяви про те, що ЗСУ кооперують з ним почати доводити інакше? Навряд чи, адже практично жодна ракета не влучила у Львів. Він на стороні людей, а люди на нашій стороні. Де більшість, там і всі. Мабуть, УКУшникам сьогоднішній спіч видався набагато цікавішим ніж звичайна нудота про шифрування інформації. А ще цей хлопець із зеленим волоссям зі своїм питанням у прямому ефірі:

“Якщо ви говорите, що згодом таких феноменів може стати більше то чи правильно підмітити, що ви це не контролюєте? Я намагаюся спитати чи просто зараз такі ж можуть сидіти серед нас? Наявність пістолета чи ножа можна контролювати на відміну від супер сил”

Сподіваюсь, що час змиє цей момент з пам’яті людей. Якби ж тільки можна було мати відповіді на всі ці питання… І звідки беруться ці чудіки.  В навушнику забринів голос, який сказав, що вже знову час повертатися на сцену на фінальне прощання, поки колеги відповідали на запитання студентів. 

Від лиця Аштар

— Гарне запитання, хлопче. Ми запевняємо, що серед звичайних людей феноменів немає. Страх перед невідомою силою повністю зрозумілий, зрозуміло, що від цієї сили на всі 100% ніхто не застрахований, якщо вона потрапить не в ті руки, проте це так працює абсолютно зі всією зброєю. 

— Можна запитання? — із залу пролунав дівочий голос, це була Валя з моєї групи. 

— Так, юна дівчино, задля питань ми тут і зібралися, — від цього чоловіка віяло чимось негативним, схоже йому було важко стримувати свій стрес від такого розіграшу карт, тож він намагався проявити свою впевненість через насмішку. 

— Ви тільки що сказали, що так би працювало зі всією зброєю. Тобто так звані феномени це не особистості, як всі думали, а просто зброя. 

— Не зрозумійте неправильно, в контексті минулого запитання, я так виразився, оскільки ми обговорювали небезпеку зі сторони феноменів, зброєю є сила, яку вони ховають у собі, а так вони навіть дуже схожі до нас. 

— Тобто це все ж люди?

— Вибачте, але зараз ми не можемо відповісти на це запитання через засекреченість проєкту.

Схоже на те, що це все є величезним фарсом. Відповіді надто вже обережні і складається враження, що більшість інформації вони не знають. Проте для чого ж цей обман? Чи не бояться вони дій з боку Михайла? Навряд він щось зробить проти людей, але я можу про це стверджувати лише через те, що хоча б частково знаю його на відміну від них. Та й на питання Велеса відповідь була вкрай не чітка. Невже він здогадався з самого початку, що це все може бути блефом? Я звісно знала, що він розумний, але все ж настільки все продумати нічого не знаючи про пробуджених, оце талант. В повітрі все ще стояло екзо Михайла, проте, на диво, воно не кипіло, навпаки, його навіть складно було вловлювати, неначе все навколо затамувало своє дихання. Що ж він тут робить, невже просто оглядається? Або може підслуховує направляючи до себе звук вітром. 

З залу прозвучало ще кілька запитань, які я вже не слухала, а згодом цей чоловік, Марко Зарниця, сказав, що йому треба відійти, а далі замість нього продовжить його колега, який розповів про результати розвідки що до сторони агресора. Більшість, як і я вже не мали сил в’їжджати в цю інформацію. Час від часу зал заповнювався тихими балачками, які заважали спікеру, а я в свою чергу намагалася зрозуміти для чого це все потрібно. 

— Вже й так нічого цікавого не відбувається, не хочеш пройтися? — пошепки промовив до мене Велес, напевно, він побачив, що я літаю в простраціях. 

— Давай.

Ми мовчки вийшли так, щоб ніхто сильно цього не помітив і ще певний час просто йшли нічого не говорячи, поки не покинули зону дії екзо Михаїла, тоді  він не порушив тишу. 

— Я практично переконаний, що все сказане було брехнею. Але я єдине чого не розумію так це для чого робити такий відчайдушний хід, — схоже ми прийшли до одного й того ж висновку. 

— Як ти це зрозумів? — Не видаючи, що й так все знаю, сказала я.

— Він практично не відповів на жодне запитання, а лише змінював трохи тему.

— Але ж він говорив про конфіденційність інформації й таке всяке.

— Та до дупи та конфіденційність, щось тут точно не чисто.