Частина 11 | Тепер всі знають

Звуки сирен у кожному куточки заповнили країну. Повномасштабні обстріли стали відповіддю на слова Архангела. Люди поділилися на тих, хто вважав його спасителем й на тих, що навпаки вважали, що він став причиною ще більшої агресії з боку росії. Більшість людей прийняли скептичну сторону, вважаючи, що Архангел Михаїл це секретний проєкт біологічної зброї чи щось на кшталт цього. Були й ті хто оголосив початок культу, який припідносив Архангела Михаїла й стверджували, що Бог від них не відвернувся, пославши свого захисника. Тим часом чини країни побоювалися сили свого самопроголошеного союзника, проте розуміли, що він міг стати хорошою картою в їхніх руках. 

— Командире, думаю вам вже стало відомом про підпал москви і схоже операція Божі Сліди не така вже й дика. На даний час ми намагаємося знайти так званого Архангела Михаїла, щоб вийти з ним на зв’язок і підозрюємо, що це він відповідальний за збиття ракет у Львові.

— І як просуваються пошуки?

— Ми знайшли спосіб, яким можна відстежувати його, під час кожного збиття в певних місцях відбуваються переривання радіохвиль, неначе ця сила надходить від якогось умовного ядра, яким і є ця особа. По периметру міста були розташовані прилади, які б проводили запис змін в частотах. Нам вдалося звузити коло пошуку до Галицького, Франківського й Залізничного районів.

— То ви зможете його знайти?

— Так, але через те, що нас практично не фінансують наші можливості дещо обмежені і це займе трохи часу.

— Чорт, я спробую витягнути з них більше грошей, думаю поява цього летючого дасть зрозуміти уряду, що наша робота не якась фантастична хєрня. 

— Дякую, сер. Нам би це не завадило. 

 Після усного звіту Сич повернувся до свого кабінету, який був завалений з ніг до голови усілякими паперами, вирізками зі Святого Письма та Велесової книги. Було надзвичайно важко відрізнити вигадки фанатиків від реальності, а ще розуміти, що з цього є реальністю, знаючи лише про те, що бог Ярило дійсно існує. 

— Чи може бути таке, що кожна релігія має в собі долю правди і всі ці боги дійсно десь існують? — На його обличчі розтягнулася посмішка наче в божевільного вченого, що тільки що зробив відкриття. — Якщо це так, то як їм увесь цей час вдавалося залишатися непомітними? Чи це лише один єдиний поодинокий випадок? Найімовірніше, що це він й напав на москву, хоча в документаціях про нього й відомо як про світловолосого хлопця, проте перефарбуватися зовсім не є проблемою. Який же в нього мотив? Етнічно він все ж білорус, невже він хоче змінити устрій у своїй країні, припинивши війну, при цьому не підставляючи її під удар? Та ні, напевно все ж не вартує однозначно стверджувати, що це одна й та сама людина, але велика ймовірність, що вони між собою зв’язані. 

Сич довго й монотонно ставив сам собі запитання і на них же відповідав. Зміни запалили його, спершу він подумував про цю роботу як про якусь підробітку. Звичайно це трохи дивно, що якимось чином Львів залишається захищеним увесь час, але гадалося, що влада сама ж вигадала наш відділ аби захистити якусь новітню розробку від преси. Тепер же він не міг не думати про все, що відбувається, він думав про своє розслідування, коли їв, коли гуляв з собакою і навіть перед сном. Йому здавалося, що він став одним з героїв тих самих містичних книг, де головний герой розслідує потойбічне вбивство.

— Як же я можу прискорити процес пошуку? — він втомлено зітхнув й прикрив очі, сидячи на великому шкіряному офісному кріслі.

Від лиця Аштар

Знову вдома. Ще ніколи тут не було так самотньо, адже переважно ми брали Ярчука з собою й він створював живу атмосферу. Сьогодні мені треба було в УКУ. Загалом цей заклад намагається зробити так, щоб студенти об’єднувалися всі разом і створювали свій внутрішній соціум, але із самого початку я й не дуже намагалася влитися в увесь цей двіж. Часом бувають події, відвідування яких не те щоб примусове, але значно впливає на твій рейтинг в очах університету. Наприклад так легше потрапити до колегіуму, хоча я вже сумніваюся, що з тим розвитком подій, що відбувається зараз, я захочу там жити наступного року. 

Тут, вдома, я почувалася набагато зручніше та комфортніше, це важко пояснити, але там моя кімната всеодно не відчувалася моєю, вона не була облаштована тоннами книг та зелені, а на стінах не висіли фотографії на полароїд. В дзеркалі, місцями брудному від залишків наклейок, що наклеїла, коли була дитиною, стояла я. Дві прядки мого волосся звисали спереду по обидва боки, а ззаду гулька була зафіксована крабиком. Біла сорочка була дещо не допрасованою, але цього не видно під коричневою жилеткою. 

Вогняний меч, підвіска, яку колись подарував мені батько, тільки зараз я усвідомила, що цей вогонь скоріше за все пов’язаний з його справжньою особистістю. Дажбог. Бог сонця, як і Ярило, яка ж ймовірність, що вони знайомі між собою?

Вже наближався час до виходу, хоча до початку ще й була година, проте добирання туди з мого району дуже довге, хоча я й живу практично в центрі. Прямого маршруту туди немає, а якщо й є то вже швидше дійти пішки. Звучить трешово, проте я вже звикла до таких прогулянок. 

Спустившись ліфтом вниз та відкривши двері під’їзду свіжий вітерець подув у лице, на  вулиці вже було досить тепло аби не носити куртки. Цвіт потрохи розбавляв зелену траву, а вулиці ставали живішими. Весна, мабуть, найкраща пора року. На небі не було жодної хмаринки, а старі будинки сяяли під прямими променями сонячного світла. 

— Мм? Пісок? — саме це стало моїми словами перед тим як проходячи по вулиці С. Бандери на мене почав падати шматок фасаду балкона. 

— Обережно! — Якийсь темноволосий кучерявий хлопець збив мене з ніг, відштовхнувши від того місця, куди тільки що впав величезний шматок каменю з цеглою. — Агх… З тобою все добре? — Він зробив так, щоб весь удар від падіння прийшовся на нього, а я в свою чергу зовсім не постраждала впавши на нього. — Геей! Ти чуєш?