Частина 10 | Сходження з небес

— Альо, з тобою всьо харашо?

Аш перелякалася, її очі, хоч і були відкритими, але при цьому вона нічого не бачили, як буває це зранку, коли різко встаєш з ліжка. Дідусь у кожушку, в якому був схожий на лісовика, тримав її за плечі та щось говорив до неї. 

— Ти взагалі мене слиш чи глуха?

— Чую-чую, не кричіть.

— Ти тільки шо валялася тут без сознанія. 

— Я медитувала. — Це загалом перше, що їй вдалося придумати, хоча й не те щоб сказане було неправдою.

— То ти із цих? Ходять тута, єднаються з природою після сігарєтки з травкою.

— Та ні, я серйозно. Просто трошки задумалася і мене вирубило. 

— Не тому ти розказуєш, йди звідси, поки не прибив. 

З переляком на обличчі Аштар згадала про Ярчука та почала шукати його, але той тихо сидів поряд. Невже він підпустив когось до неї. Цей чоловік здавався їй вельми їй підозрілим, але те, що його пропустив її чорний вартовий, трохи змінило її настороженість. 

— Вже йду.

Вона почала збиратися та випустила трохи екзо, не дочекавшись самоти, бо вже дуже хотілося їй дізнатися чи відбулися якісь зміни. Її не сильно насторожив цей чоловік, оскільки він виглядав як звичайний бродяга, що наглядає за цим місцем. Її екзо розширилося, але в її сприйнятті жодних змін не було, тож вона навіть трохи засмутилося, але коли воно торкнулося душі лісника, то світ змінив свій колір, а Аштар зрозуміла чого Ярчук його пропустив. Його внутрішнє екзо було сповнене теплом та позитивом, було схоже на теплу водичку в озері поміж зелених дерев. Дівчина намагалася якнайглибше залізти до нього в голову, але їй вдавалося торкнутися лише оболонки, побачити лише зовнішній бар’єр. Це явище було схоже на те, як хвилі формуються всередині і розпливаються навкруги, формуючи на кінці свого шляху енергію, яку сприймала Аш та підсвідомо перетворювала у відповідні для себе образи. 

— То ти дійсно медитувала?

Ці слова стривожили її. Не міг же він відчути екзо, це ж звичайний старигань.

— Прошу?

— Шо просиш? Питаю ілі ти з пробуджених?

Невже її безпечність зараз її нагряне і цей чоловік теж один з пробуджених? Це ж треба було попастися саме на таку людину. Докори сумління залізли їй в голову і вона сформувала навколо себе настільки щільний захист, наскільки могла. 

— Не бійся, я не один з них. Просто знав я одного мальчіка, шо час від часу приходив сюда. Вот він мені й розказував про свої мандри міром. 

— Ви знали пробудженого? Можете мені розказати про нього? І якщо ви не пробуджений, то ви мене не боїтесь мене, розуміючи якою силою я володію? — Вперше з моменту зустрічі з Астаротом Аш знайшла людину з якою можна поговорити про всі ці небесні штуки. До цього моменту вона була одинокою якоюсь мірою, а тут з’явилася людина, яка знайома з загадковою реальністю світу. 

— Як много питань. Боятися тебе? Мені вісімсят років вже, думаєш я боюся смерті? Та й ти би не завдала мені шкоди.

— Ви бачите внутрішнє екзо?

— Екзо? Це шо таке? Ти говориш про ту силу, якою ви володієте? Я й без неї можу сказати, що ти би не наважилася мені нашкодити. 

— Ой, вибачте, я говорю про ту силу. Я так назвала її, а як називав її той, кого ви знаєте, часом не даром? 

— Да, — він не був сильно багатослівний у своїй відповіді. — Може ти вже виключиш цю штуку, бо голова розболілася. 

— Перепрошую, то ви так дізналися, що я пробуджена?

— Ну да, Ярило говорив мені, що в мене загострене відчуття до цих ваших дарів. 

— Ярило? Той що бог сонця?

— Ну ніякий він не бог, а така сама людина як і ти. Він часто розповідав мені про події “зверху” і про те, як він керує своєю силою. Цей ліс виростив він. Сначала я сумнівався в історіях, шо він мені розказував, думав шо це його польот фантазій, але якось мені довелося побачити його силу.

— В чому була його сила?

— Він міг ростити рослини силою мислі.

*Ростити рослини силою думки? Це навіть складно уявити, адже все що я можу — це фізично сприяти на світ, схоже до телекінезу. Звісно, що моя сила обмежена моїм сприйняттям, але навіть почувши, що так можна робити я не маю жодного уявлення ЯК це зробити.*

— Ви казали, що він розказував про справи “зверху”, ви маєте на увазі небо?

— Да, він говорив, що не треба довірять небожитєлям, бо вони перетворили людей, що вийшли за рамки звичайного світогляду в звичайних сикунів, що бояться померти. 

— Бояться померти… то й там справді вони не старіють.

— Ну ясно, вони ж практично богі. 

— Ви декілька хвилин назад, казали, що Ярило і я звичайні люди. 

— Не було такого, я думаю, шо тобі вже треба йти додому, темніє, а ти в лєсу ошиваєшся. 

— В мене ще є кілька запитань, постривайте. Я вперше зустрічаю когось, хто знає про пробуджених і я можу з ним поговорити.

—  Вперше? Хмм… Давай ти принесеш мені сюди післязавтра хорошого кофе і сігарєт, десь, коли сонце буде стоять рівно над землею, а тоді поговоримо. Піде?

Аштар не розуміла думок цього чоловіка, хоча зовсім нещодавно ледь не залізла йому голову, з середини він здавався тихим та миролюбним, його душа пахла як хвойний ліс, а цей дідуган ззовні серйозно її лякав. 

— — — 

— І як я на таке погодилася? — Вони з Ярчуком йшли додому, сонця вже майже не було видно, натомість блідий місяць стояв над горизонтом та відбивав його проміння. 

Величезна кількість знань, яку треба було десь занотувати. Аш швидко записала в блокнот події зі спогадів, які вартувало б не забути. Виходить, що її тато в полоні у янголів, мабуть, саме тому Астарот сказав їй ніколи не довіряти їм. Виходить, що вона не одна зі своєї сім’ї пробуджена. А ще її увагу дуже захопили напівкорона та роги, невже це якісь наступні етапи розвитку пробуджених. Як їх досягти? Вона розуміла, що їй потрібно навчитися себе захищати, але сьогодні навіть звичайний старигань без сил сказав їй, що вона не здатна була йому нашкодити. Як їй досягти цієї рішучості і чи зможе вона вижити пробудженою? Чи ця сила дар, чи прокляття поки невідомо, але перебіг подій веде до того, що правильною відповіддю є остання.