Частина 7 | Прогулянка

Наступного разу приїхавши у місто, Аштар вмовила мати залишитися на ночівлю в квартирі. Це було не легко, але Вів’єн мала залишитися сьогодні на нічну зміну, тож їй і самій було зручніше прийти зранку додому, де би її хтось чекав, та виспатися.  Аш цього геть не вистачало, відчуття рідного дому, звісно вона вже звикла жити на селі, але це було не те. Рідне ліжко, рідні книжки, рідна кухня, рідний балкон, де вона любила час від часу попивати каву, коли відчувається вулична свіжість, Ярчук цього разу поїхав з ними, адже Аштар та він нерозлийвода. Насправді він вже старий пес, але геть таким не виглядає, оскільки спогади про Ярчука починаються там, де й зароджувалися перші спогади дівчинки, тож вони із самісінького її дитинства разом. Можливо це і є та дивна риса, яка вирізняє його серед інших собак? Їй достеменно невідомо скільки йому років, а мама розповідала, що одного разу батько привів його додому і сказав, що він віднайшов свого дуже давнього друга, а мама сильно не розпитувала, вирішивши, що це його черговий жарт.

Як і завжди у цій квартирі вони сіли у мішкуваті крісла на балконі та насолоджувалися виглядом з вікна, вони жили на сьомому поверсі, а вид відкривався на церкву Юри, здалеку виднілася ратуша і було видно високий замок, десь там далеко ходили заклопотані та стурбовані люди. Перші дні війни паніка накривала кожного, а зараз люди безтурботно ходять, чуючи звуки сирен. Екзо купол зробив львів’ян необережними та необачними, хоча це і на краще, що хоч когось це зачепило не так сильно. На вулиці вже пахло прийдешнім квітнем, температура була приємною і місто пахло кавою та прянощами. 

Сьогодні вона хотіла найти трохи літератури про азійські системи енергії життя та надихнутися ними для свого розвитку. Планом “А” було перш за все купити такі книги, аби можна було щось занотувати, але переглянувши сайти книгарень вона, на жаль, не знайшла чогось цікаво. Тож їй знову довелося йти до бібліотеки, мабуть, ці два місяці вона вперше відвідувала її з особистих причин, а не через вимушений похід зі школою чи щось таке. 

Цей дім книг заворожував, хоча широкою публікою не виділялося. Воно й не дивно, не те, що зараз ніхто не читає книжок, у країнах Європи культура бібліотек збереглася і досі, але в нас вони змушені доживати останні дні через проблему боротьби з піратством, де майже все можна знайти у вільному доступі, що по суті хоч і є нелегальним, але фактично залишається безкарним.  Практично будь-які тексти можна знайти онлайн, якщо це стосується художніх творів та в багатьох сформувалося враження, що бібліотека — це місце з гнітючою енергією. Але, на диво, воно зовсім  навпаки, високі стелі, просторі зали, наче ти потрапляєш у інший вимір, сповнений інформації.

Бібліотекарка, мабуть, подумала, що Аш якась окультистка після того, як в її історії запитів були Біблійні тексти, а зараз додалися ще й тибетські техніки, даосизм та сила Кі. У книжках було, на жаль, дуже багато загальної води, складалося. що їх автор не мав жодного поняття про техніки, а просто поверхнево описував своїми словами озвучені кимось думки, виставляючи їх чимось геніальним. 

Це суттєво відрізнялося від екзо, проте й мало значну схожість, де ти направляєш енергію від центру життя, тобто пупка, до своїх кінцівок. Воно було подібно, до реабілітації людей з пошкодженими нервовими закінченнями кінцівок, які змушували свій мозок думати про рух цими кінцівками, стимулюючи тіло вибудовувати нові нервові закінчення. Кі мало прокладати трансцендентні канали, які несли та акумулювали енергію в тілі, перенаправляючи кудись більше, а кудись менше. Дао ж мало вже дуже схожий опис, даючи зрозуміти, що одні надихалися іншими. Даосизм розповідав про шлях людини, як щось матеріальне і мета фізичне, які співіснують разом. Він тісно пов’язаний з емоціями та їх балансом, звідки випливають поняття інь та янь.. Це насправді все, що вийшло почерпнути з книг. Ці практики неодмінно варто було спробувати, але Аштар не хотіла відмовлятися від свого буденного життя і в честь свого дня у місті вирішила зустрітися з Велесом. 

Вони домовилися зустрітися в кав’ярні на вулиці Стефаника, а це було прямо навпроти Бібліотеки, де знаходилася Аштар. Вона звільнилася на пів години раніше і не знала куди себе подіти, адже просидіти ці 30 хвилин в самій в кав’ярні дещо незручно. Читати їй після цих 4 годин в бібліотеці вже не хотілося, хоча вона й прихопила із собою одну книжечку про всяк випадок. Аж тут вона побачила на іншій стороні вулиці знайоме лице, це був Велес, але вона не зразу його впізнала, адже раніше він мав довге волосся, а зараз постригся дуже коротко. Вона швидко перейшла дорогу та гукнула його, дуже здивувавшись що він тут забув так рано. Хлопець наче трохи перелякався та здригнувся, але його лице зовсім не зображувало невпевненості. 

— Що ти тут робиш так рано? — здивовано запитав він.

— Тільки вийшла з бібліотеки, та побачила… — Аштар раптово замовчала, подумавши, що вона не знає як пояснити чому вона ходила читати про Кі, а Велес неодмінно зараз спитає що вона там робила.

— Ого, що ти робила у бібліотеці з самого ранку?

*Ну от, спитав*

— Мені для навчання треба було прочитати кілька книжок — вона зовсім не розгубилася і відповіла так наче це дійсно правда.

— Знову Фройд чи вже хтось інший?

— Цього разу Платон.

— І що ж там такого геніального.

*Так і знала, що він поставить найгірші питання, які можна задати людині, яка бреше*

— Нічого, як завжди одне й те ж, крапелька сенсу серед дурної історії.

— Аха-ха-ха-ха, в тебе як завжди одна думка про всі ці розумні психологічні книжки.

— До речі, а ти що тут так рано робиш?

— Ем… Мій трамвай приїхав набагато швидше ніж я очікував.

— Та тобі ж пішки недалеко.

— Я не встигав.

— Не встигав пішки і приїхав на півг одини раніше? — з щирим подивом запиталася Аш.

— Ну... я сьогодні ночував у бабусі.