Частина 5 | Поле

Аштар та Вів’єн приїхали. ДІвчинка з просоння ще нічого сильно не розуміла, але допомогла занести речі у будинок. Документи, гроші, золоті прикраси, вони забрали практично все зі своєї квартири залишивши її пустувати.

Будинок, у якому жила бабуся, мав два поверхи та напівпідвал, який наполовину визирав з під землі невеличкими вікнами. Щоб зайти у нього потрібно було піднятися на ґанок, нібито минувши підвальний поверх, там зверху вже чекала бабуся, яка з нетерпінням  чекала їхнього приїзду, адже в селі вона майже ні з ким не спілкувалася, окрім сусідки в якої деколи купляла продукти. 

Після так званого заселення вони сіли до столу на вечерю. Бабусі вони завжди залишатимуться бабусями, тому на столі можна було побачити безліч страв, якими можна було прогодувати ледь не десять людей.

— Я так рада вас бачити!

— Ми тебе теж! — Сонно говорила Аштар намагаючись з’їсти хоча б ложку гарячущого бульйону. — Дуже шкода звісно, що ми бачимося під впливом таких подій, але… — вона насправді не знала, що ще додати, але, на щастя, мама схоже це зрозуміла і перебила її.

— Читала у телеграмі, що Львів схоже займався розробкою таємної зброї.

— А я чула по телевізору, що вони знали про війну і тому і змогли захиститися.

— А може це взагалі не військові відбили атаку? — спиталася дівчинка, оскільки була майже впевнена, що з цим пов’язаний ніхто інший, як такий самий пробуджений, як і вона, але зразу ж зловила здивовані погляди на собі. — Ну всюди були повідомлення про кількість збитих ракет за допомогою ППО, а наші офіційні новини мовчать. 

— Ну це в принципі містить в собі логіку, але хто крім військових може мати владу у небі міста?

Вони ще довго про це говорили, Аштар висунула припущення, що ніхто просто не знає з людей зверху хто стоїть за захистом Львову, але бабуся з мамою були переконані, що їх би вже давно змогли знайти. 

— — —

Від лиця Аштар: 

Після яблучного штруделя, який приготувала бабуся ми з Ярчуком пішли в поле, сказала їм, що це для того, аби розвіятись, а насправді навіть не знала чи то від того, що хотіла спробувати нові ідеї щодо екзо, чи через те, що напхалася їжею і просто хотілося її більше не бачити, це було дуже смачно, але я з’їла її настільки багато, що мене вже нудило від її вигляду. Свіже повітря роздувало моє волосся. Чесно кажучи, я неймовірно сумувала за цим відчуттям свободи, яке відчувається тут, давненько мені не доводилося почувати себе так легко, переважно мене вертали до реальності вертали плани на наступний день, але сьогодні світ змінився і вже стає невідомо чи плани наступного дня збудуться. Мене лякала війна, лякала навіть не так як звичайних людей, а лякала, як пробуджену. Якщо на боці ворога існують такі ж, то це може все ускладнити, тому основна мета перебування тут — це можливість прокачки здібностей. 

Вивільнення екзо вже було чимось мега природним для мого тіла, спершу мені хотілося осягнути його чутливість до матерій , що підпадають під дію сили. В полі біля нашої ділянки завжди стояли розламані дерев’яні ворота балки з яких впали на землю, тож я вирішила присісти саме туди, а Ярчук насолоджувався біганиною навколо мене, його свідомість дуже добре відчувалася в дії моєї, що насправді трохи відволікало мене, але я все ж вирішила, що у майбутній перспективі було б непогано навчитися використовувати аспекти цієї сили на максимум, незважаючи на сторонні чинники. 

Щоправда, можливо я була трохи самовпевненою, оскільки в мене зовсім нічого не виходило, окрім того, що я вже вміла, навіть коли я звузила своє екзо так, щоб не відчувати Ярчука. Ну, мабуть, воно й не дивно, з мого боку було трохи абсурдно сподіватися, що все вийде з першого разу. Великі об’єкти такі, як стіна огорожі, земля і дерев’яні балки воріт осягалися легко, але відчути легку травинку, кущик чи листочок виявилося складною задачею. Для розуміння варто зазначити, що при візуальному контакті я ними контролювати можу, а із заплющеними очима це стає чимось геть складним.

Хоча й стало трохи сумно, але я ще мала стільки ідей, як використовувати силу, що негативним емоція не вдалося взяти наді мною гору. Наступною моєю ціллю було перевірити скільки речей я можу контролювати одночасно. Річ у тім, що те поле не було зовсім полем, відійшовши трохи далі можна було побачити невеличкий рів, оточений голими деревами, це було гарним місцем, аби мене точно ніхто не побачив, а якщо й побачив, то не зрозумі би що відбувається. На ще холодній землі лежали камінці, жолуді, уламки гілок, які послугували матеріалом моїх експериментів. Тримати у повітрі десять елементів вже вміла, тож вирішила плавно додавати по одному. Одинадцять, дванадцять, тринадцять, коли був піднятий чотирнадцятий, то один з попередніх просто впав, звичайно, що я спробувала ще раз, але на цей момент падали вже всі.

— Ніколи не думала, що це буде легко, але й не знала, що настільки виснажливо.

Поряд позіхнув Ярчук, а моє тіло, особливо не задумуючись, вирішило сісти на пеньок і погладити цього чорного принца. Вартувало би вже повертатися додому, але ще хотілося дещо спробувати, у місті вечір не настільки відчувався, тому що воно було постійно освітлене ліхтарями, а відчуття темряви приходило лише зі спустошенням вулиць від людей. Тут же поряд інших живих душ зовсім не було видно, всі ховалися в світлі будинків. 

Трохи відпочивши, я все ж вирішила спробувати випробувати максимум сили, адже це не займе багато часу, але під очі не кидалося нічого великого, щоб можна було підняти, аж тоді я усвідомила, що за цей тиждень зовсім не думала про те, що екзо можна користуватися для польоту. Спочатку я створила щось по типу обладунків з екзо, використавши 6 масивів, два були під стопами, на яких я стояла, незважаючи на те, що ті були найменші,  проте, вони виконували найважливішу функцію і тримали основну вагу, інші два йшли навколо ніг, аби я не падала і тримал баланс, один йшов як обладунок на груди, також задля балансу, а інший на спину. В голові це звісно виглядало дуже практично та інноваційно, але річ у тім, що, мабуть, як і всім звичайним людям літати мені не доводилося. Основна складність полягала у тому, що потрібно було одночасно фокусуватися на різних задачах для різних частин, адже коли я перевіряла максимальну кількість елементів, що я можу підняти, то я вони всі просто трималися у повітрі, тож хоч я й ділила свої думки, але не настільки в різних напрямках, як зараз.