Частина 3 | Екзо

7:02, Аштар нещодавно вимкнула будильник, купа питань роїлося навколо неї, але, крім того відчувався недосип. Аби прокинутися вона почистила зуби, вмилася та заварила собі кави, її мати тільки повернулася з роботи і ще спала, а Ярчук біля неї грайливо виляв хвостиком, наче вчора в його грудях не було дірки. Еш роздумувала про те, що його вартувало би відвезти на огляд лікарю, проте не мала жодного уявлення як про це повідомити спеціалісту. Згадуючи події минулої ночі вона зрозуміла, що світ знову відчувається по звичайному. 

Відчуття було дивне, вчора вона на власні очі бачила демона, який допоміг їй та взамін попросив дівчину

Трохи повагавшись в абсурдності цього всього вона заплющила очі та спробувала виштовхнути свою свідомість за межі тіла і їй це вдалося так легко, наче вона завжди так вміла.

Аби якость структурувати знання про власну силу її було вирішено назвати Екзо. Річ у тім, що Ашті ці вміння були скоріше схожі на прояв екзистенційної (від цього і пішло скорочення Екзо) еволюції, аніж на суперсили. Взагалі такого поняття як екзистенційна еволюція начебто не існує, проте вона відштовхувалася від знань про екзистенційний інтелект, що визначає наші роздуми про філософію буття. Екзо це свого роду осмислення аспектів буття.

Як воно працює сказати важко, але дальність Екзо є обмеженою і невідомо чи її можна розширювати, зараз вона становить близько 3 метрів. Аштар переміщала у повітрі столе вприладдя, згодом спробувала з чашками та зі стільчиками, все здавалося надзвичайно легким. Врешті-решт вона спробувала підняти стіл, але щось постріли в її голові і вернуло усе Екзо назад у тіло.

— Агггх.. боляче… - застогнала Аштар, схоже що їй таки вдалося знайти межу.

Матір прокинулася від звуку, що видав ледь піднятий у повітря стіл при падінні, проте дівчина сказала, що вона ненароком впала і вдарилася головою. Мама із смішком прозвала її мантелепою й пішла у душ, щоб остаточно пробудитися.

Хотілося би трохи більше поексперементувати із силою, проте часу не було вдосталь. П’ятниця, останній навчальний день в тижні, день із солодким присмаком свободи, обіцяної після 6 навчальних годин. Сьогодні на неї чекала анатомія, більшість не розуміють для чого вона психологам, які порпаються у думках, а не в органах, проте це один з аспектів КПТ, когнітивно-поведінкової терапії, яка пояснює частину емоцій і рішень, як наслідок дії певних гормонів. Після анатомії було вікно, не сказати що зручний розклад, проте в УКУ є студентський простір, де можна замовити кави, зайнятися своїми справами чи зустрітися зі знайомими. 

Насправді Аштар не завжди була відлюдькуватою. Спершу на це повпливало зникнення її батька, яке дуже сильно вдарило по ній, світ втратив свою призму теплих відтінків та здавався темним і холодним, вона шкодувала, що часом ставилася до батька не так, як він цього заслуговував, шкодувала за дрібні сварки та те, що не цінувала тих моментів та приймала їх за належне. Другим же фактором стало закінчення коли та перехід в УКУ. До цього вона вчилася у Львівські академічні гімназії, топ 2 школі у місті. Не сказати, що її одногрупники зараз не розумні, адже вони досить добре склали вступний, якщо змогли пройти в УКУ, але вони відчуваються пустими. Гімназисти у її очах завжди виділялись, їй бракувало шкільних поїздок, вечірніх обговорень різних філософських тем під час вечірок. І хоча вона розуміла, що такої комунікації важко досягти з людьми, з якими вона ледь нещодавно познайомилася, але в її думках вже формувалися певні упередження. 

Саме тому час від часу вона зустрічалася з людиною зі школи, який вчиться у тому ж закладі, проте на іншій спеціальності, вона була офіційно вільна 1 годину і 20 хвилин, а він міг дозволити пропустити собі пару заради спілкування з нею. Звучить романтично, мабуть. Проте між ними ніколи не було почуттів, лише платонічні стосунки. Їм обом бракувало шкільної компанії, а як таких близьких друзів після випуску не залишилося, тож вони відкрили для себе існування одне одного. Що правда час летів швидко і його далеко не завжди вистачало, щоб виговоритися. Він вчився майже цілий день, а вона після навчання зразу йшла додому до Ярчука. 

*Бр бр бр* від Велеса надійшло повідомлення про те, що він прийде за 5 хвилин, Аштар у цей час замовила собі айслате, і хоча на вулиці була середина лютого Їй хотілося остудити мозок.

Разом і замовленням до неї підійшов хлопець якого вона чекала, не друг, не знайомий, персонаж із шкільної компанії, якій не суджено було витримати розлуку, просто людина з котрою вони бачаться один раз на два чи три тижні. Хлопець, що теж був названий дивним ім’ям на честь старосов’янського язичницького бога з української міфології. Вона хотіла була спитати чи він знає про Астарота, проте спинила себе.

— Привіііт! - від нього завжди віяло позитивом та пахло добротою

— Привіт, - Аштар в свою ж чергу навіть не намагалася проявляти доброту, вона звикла ховатися за маскою беземоційності.

Вони довго обговорювали життя одне одного, чутки про життя однокласників, їхні любовні інтриги, звісно, що про події минулої ночі сказано не було. Велес сміявся за них обох, а Аштар розповідала про абсурдні питання своїх одногрупників, які думали, що на психології їх будуть вчити усіляким трюкам про те як обманювати людей та інше. 

– – – 

Уже пройшов відведений їм на зустріч час і потрібно було розходитися, хлопець пішов першим, попрощавшись обійнявшись і поспішив у сторону навчального корпусу. Десь у глибині серця вона розуміла, що такі моменти насправді дуже тішать її і вона була б, мабуть, не проти бачитися частіше. 

На парі СЯшки, так в уку студенти називають предмет світоглядне ядро, вона дивилася у вікно та за допомогою екзо Хитала гілки дерев, їй кортіло експериментувати, вона підняла в повітря зламані гілки дерев так, щоб ніхто не бачив. Хотіла перевірити скільки окремих елементів вона може контролювати, проте нарахувавши 20 їй наскучило. До речі, це ж Аштар вперше використовувала Екзо серед людей і вперше це зробивши вона відчувала свідомості своїх одногрупників і сила наче обтекала їхні тіла навколо не мігши безпосередньо повпливати на неї, як би вона не намагалася впустити невидимі щупальця у ці оболонки. З Ярчуком же такого не відчувалося, адже він якимось чином впустив її до себе. Про це й говорив Астарот, а ще він сказав, що я знаю, що мій пес зовсім незвичайний, так у нього міфологічне ім’я, проте я думала, що на цьому в принципі все. А ще він згадував за мого батька, невже той зв’язаний з демонами? Як він у це взагалі зміг потрапити, а може за цим всім криється щось більше. Демони, янголи, схоже вони і справді існують…