Частина 2 | Астарот

Чи відчували ви колись тривожність? Гидотний стан, коли ти не можеш зосередитися і постійно обдумуєш негативні сценарії.

02:17 На вулиці яскраво світив місяць тьмяно освітивши темні й вологі вулички, що завжди зводилися у серці міста, а в повітрі відчувався запах весни, що вже наближалася. Венера спостерігала разом зі мною.
Темне волосся, що ще не до кінця висохло і пахло кокосовим шампунем, розвіювалося легким і вже навіть теплим вітерцем. Темні чорні джинси здавалося от-от будуть підмітати тротуар, а яскрава куртка виділяла її червоною плямою серед темної ночі. Ярчук крокував поряд з її правою ногою в тому ж темпі й насторожено заглядав у кожен закуток. Він гарно маскувався у темряві і єдине що його видавало це два ікла, що здавалося прогризали саму ніч.
Це не була звична рутина для неї — ось так самотньо гуляти вночі. Але це стало її способом втекти від думок і розчинитися у тиші зоряного неба. Насправді взимку у Львові рідко можна настільки чітко бачити зорі, але сьогодні, здавалося, ніч була особливою. Вітрини цілодобових магазинів інколи заповнювали провулки зеленим чи жовтим світлом створюючи біля себе острівець безпеки від гнітючої темряви. Пес час від часу зупинявся і прислуховувався до чогось в темряві, а потім продовжував йти далі.

— Що там? — Запитала вона тихо, трохи нервуючи через поведінку пса.
Звісно, що він не відповів, але його хвіст залишався напруженим, а вуха настовбуреними. Вона відчула як холод пробіг по її спині, незважаючи на теплий вітер.
— Схоже вже час йти додому, правда? — Невпевнено промовила вона, пришвидшуючи крок.
Наступний поворот вів у сторону їхнього дому, тож темна парочка завернула туди, світло, що горіло на наступному перехресті здавалося свого роду порятунком від невідомості, вони ще трохи пришвидшили крок.
— Думаєш я сикло? Може ти й знайшов мене, але я так просто не здамся! — заверещав незнайомий голос перед ними й з тої ж сторони потягнуло шлейфом дешевого алкоголю і перегару.
— Перепрошую, ви ма-мабуть мене з кимось переплутали, — з острахом відповіла Аштар.
Ярчук зосереджено вглядався у сторону звідки йшов звук та скалив свої гострі зуби.
— Я знаю, що ти за мною стежив! Тобі мене так легко не обдурити, я заберу тебе з собою! — незвʼязно промовив пʼяниця, силует якого вже наполовину було видно під місячним блідим сяйвом.

Червоне запухле лице й очі, що бігали зі сторони в сторону, які здавалося були десь не в цьому світі. Його ліва рука, що вилізла з обіймів темряви попереджувально була простягнута долонею вперед, а ліва губилася позаду, і щось в ній блискало. Годинник? Ні, це був ніж… Іржаве лезо, яке навряд би навіть можна було назвати холодною зброєю, грало зі світлом. На очах дівчини починали навертатися сльози, а Ярчук починав гарчати ще дужче, не зрушуючи з місця. Її ноги не слухалися і не зрушали з місця, а поряд не було нікого, хто би міг допомогти.
Мить. Ікла пса зімкнулися на передпліччі правої руки чоловіка від чого той болісно застогнав і почав махати лівою. Скавуління. Ніж впився десь поміж густої чорної шерсті.

— Хто ви? — Очі чоловіка залилися страхом.
Ніж впав з брязкотом на землю.
— Це ж не я зробив? — здавалося його голос протверезів.
Чоловік поглянув на свою закривавлену руку і ледь не зомлівши впав на землю відсунувшись назад.
— Це було схоже на сон. Мене переслідував шери… — він таки втратив свідомість і ліг на землі, стікаючи кровʼю.
Пес болісно сопів лежачи поряд з тілом чоловіка, а Аштар лише зараз вийшла з шоку й підбігла до свого собаки.
— Ярчук? Все гаразд? — Їй дуже хотілося аби він як ні в чому не бувало піднявся і знову енергійно завиляв хвостиком, але натомість вона відчула щось тепле під своїми колінами. Кров.

Серце почало гупати ледь не вдвічі швидше, а голова почала паморочитися і темрява в очах боролася з темрявою на вулиці. Якась постать повільно йшла в протилежному напрямку від неї і було видно лише силует, голос щось зупиняло і він не міг вирватися з обіймів страху.

— Допоможіть! — нарешті вирвалося, але вже за мить після того, як силует зник серед тіней, а на її прохання ніхто не відповів. — Ярчук чуєш, борися, хоч ти не покидай мене! — вона швидко скинула куртку і відірвала клаптик свої нічної сорочки, щоб затиснути криваву рану, на що чорний лабрадор вкотре поскавулів.

Її пальці тремтіли, коли вона намагалася притиснути шматок тканини до рани, але кров продовжувала просочуватися крізь імпровізовану пов'язку. Відчай охопив її так, що дихання перетворилося на короткі судомні ковтки повітря.

— Трясця... трясця! — вона стиснула зуби, намагаючись втримати себе від паніки. — Хто-небудь, допоможіть!
Вона обвела поглядом темну вулицю. Місто, що зазвичай не спало, зараз здавалося покинутим. Жодної живої душі, лише мерехтіння ліхтарів. Їй здалося, що навіть зорі дивляться на неї з байдужістю.
— Тримайся, Ярчук, прошу тебе... — голос тремтів, розбиваючись на окремі слова. Вона погладила собаку по голові, намагаючись знайти хоч якісь ознаки того, що він усе ще бореться.
Вільною рукою вона намагалася знайти номер ветеринарної швидкої в інтернеті, борючись з безладними пальцями, що відмовлялися рухатися. Мережа ніби навмисно за законом підлості не ловила, а дихання пса ставало з кожною хвилиною дедалі важчим. Її закривавлені руки потягнулися до шиї, та хаотичним рухами відчепили застібки на ланцюжку. Вона, на диво, плавним рухом перекинула його в праву руку тримаючи пальцями за обидва кінці, багрова кров полилася тоненькою цівкою вниз торкаючись срібного хрестика.
— Хрін там ти відповіси… Скоріше за все тебе навіть не існує, але якщо в тобі є хоч щось від того ідеалізованого образу, що несуть твої нащадки, то, будь ласка, допоможи! — останні слова вже більше були схожі на жалібний писк.

— Знаєш, а ти мені подобаєшся, — відповів спокійний голос за її спиною на який дівчина різко повернулася і затулила очі рукою.
Перед нею стояв чоловік не старше 35 років, хоч на вулиці й було холодно, проте він був одягнений в легку футболку і темно-сині джинси, його волосся було розтріпаним, а локони утворювали щось подібне на невеликі роги, а позаду вирувало світло.
— Та невже, — зірвалося з її уст, — Бог?
— Ні, мала, я той в чию честь ти названа.