Частина 2 | Астарот

02:17, Аш, як її називали близькі, зовсім не спалося, вчорашня погода задала хід її настрою, вже кілька років її переслідують думки про батька, який раптово зник, їй навіть здається, що вона памʼятає це, але ці спогади закриті від неї, заховані в тумані, та тільки вона намагається їх згадати, то думки перекидаються на іншу тему. 

Не те щоб нічні походеньки були звичайною справою для неї, але Аш не сильно турбував час зараз. На вулиці вже проглядалися теплі дні лютого, проте вночі все одно було дуже холодно. Вона взяла з собою Ярчука, щоб відчувати себе впевненіше та вийшла розвітись. Дівчина поринула у свої думки, а пес йшов поряд із нею. Вулиця братів Міхновських була освітлена блідим місячним світлом й де-не-де світили тьмяні жовті ліхтарні, а провулки, у які розходилася від головної вулиці навпаки заполонила темрява.

Обоє з них крокували не спішучи, вона літала у поглинаючих спогадах, а він насолоджуючись цією морозною свіжістю. ДІвчина впевнено чи то бездумно йшла вперед, а пес зупинився і через долю секунди, в якій можна було відчути легеньку паузу, почав гарчати. Поряд почувся звук битого, а з-за кута зʼявився румʼяний чоловік із блискучим коротким лезом у його руці схожим на швейцарський ніж, який за законом, мабуть, би навіть не вважався холодною зброєю, проте це не сильно змінювало його функціонал.

Пес загарчав ще дужче, ніби висловлюючи останнє попередження. Проте це не зупинило пʼяницю. Ще крок, ще два і ось він вже майже підійшов до його хазяйки. Аштар навіть не встигла повернутися думками до реального світу, вона була не те що шокована, просто вона не встигла злякатися, а скоріше спантеличена та залишилася стояти на місці.. 

Ярчук ступив перед хазяйкою, а після ще одного кроку п’яниці, кинувся на нього, та вкусив його за ногу своїми вовчими іклами, які за повір’ями здатні нести загрозу навіть нечисті, разом з цим ніж впився десь близько загривку собаки. Ярчук не зміг стримати скавуління, проте повалив фігуру на землю та вчепився в його горло, ще один недбалий удар ножем поцілив десь у груди собаці. 

Чоловік перестав рухатися, а собака безупинно ковтав повітря, йому пробили легеню. Це все відбулося настільки швидко, що переляк до Аштар встиг дійти тільки зараз, а разом з ним злість та картання себе за те, що через її вибір вийти погуляти це сталося .

Вона впала навколішки біля пса та намагалася зупинити клаптиком одягу кров, проте це не допомагало. Вона була у відчаї, що єдиний її друг так страждає і їй було невідомо чи він помирає, проте все скидалося на це. Всі емоції захопили її, з очей лилися сльози, вона хотіла вбити того покидька, який лежав непритомним, вона хотіла врятувати Ярчука, але нічого з цього вона зараз не могла. 

Кажуть, що в літаку, що падає всі стають віруянинами. Все, що вона осуджувала до того зараз вселяло в неї краплини надії. Вона почала молити, кликати все у що вірили люди.

— ЯГВЕ! ШИВА! БУДДА! АЛАХ! ХОЧ ХТОСЬ З ВАС, КЛЯТИХ БОГІВ! ХІБА ЦЯ ТВАРИНА ЗАСЛУГОВУЄ НА СТРАЖДАННЯ? 

Не дивно, що у відповідь вона нічого не почула, вона й сама у це не вірила і знала, що їх не існує, але захотіла спробувати, звернутися. На її вуста з’явилася істерична посмішка, якою ж жалюгідно вона собі здавалася, невідомо як втратила батька, а зараз була за крок від того, щоб втрати друга. 

Останній бездумний крик зірвався у повітрі у словах:

— АСТАРОТ, Я ПРОДАЮ СВОЮ ДУШУ! — цей крик відрізнявся від попереднього, якби хтось стояв біля неї, то міг би з впевненістю сказати, що ці слова пролунали б наче в голові, її слова були сповнені такої сили, що наче пробивали грань світу.

Якщо бути чесним, то хто взагалі коли-небудь чув це демонське ім’я? Всі знають про Люцифера чи Вельзевула, демонів, що господарюють пеклом чи може про демонів семи смертних гріхів, яких часто згадують у фільмах чи аніме таких як Мамона, Сатану, Асмодея, Бельфегора і Левіафана. Проте Аштар вирішила довіритися власному чуттю, довіритися сенсові, що закладений в її ім’я. 

Час зупинився? Аштар побачила яскраву фігуру перед собою, яка протянула свою руку. Фігура не відчувалася злою чи доброю і це не був дух, вона була абсолютно фізична. І хоча й дівчина сподівалася на те, що її заклик спрацює, проте вона зовсім не була готова до… зрештою вона взагалі не знала до чого була готова. Її очі засліпило від світла, що випромінила фігура при появі, серце почало без упину калатати, шкіра покрилася холодним потом і гнітючий страх повністю охопив її.

— Не бійся, Аштар.

Вона хотіла була спитатися звідки йому відоме її ім’я, але не змогла й вимовити і слова, щось приємне розійшлося від нього, і хоча вона навіть не могла осягнути що відбулося, але на інтуїтивному рівні відчувала, що щось змінилося, його наче оточувала дивовижна сила. Її дихання поступово внормалізувалося і параліч від шоку почав зникати, але відчуття, що він здатен її вбити в одну мить висіло у повітрі навколо них. Нарешті вона змогла його розгледіти. Темно-коричневе хвилясте волосся затуляло його яскраво золоті очі, на вигляд йому було максимум років 30, а зростом може на голову вище від неї. Скільки б Аштар не намагалася, проте роздивитися роги їй так і не вдалося, як і інших ознак того, що він був демоном, жодних крил чи чогось подібного, що змусило її задуматися чи не є він плодом її уяви. Одягнутий Астарот на диво теж дуже по-людськи, біла сорочка під якою ховалося атлетичне тіло та штани кольору його волосся. 

— Дитино, мені не потрібна твоя душа і я не можу врятувати твого Ярчука замість тебе, бо мої сили на нього не працюватимуть, оскільки він, як ти вже напевно знаєш незвичайний пес, який не впустить у свої володіння чужаків, проте я можу дати тобі розуміння як тобі це зробити в обмін на те, що ти присягнешся врятувати свого батька, ти згодна?

— Мого батька, ЩО З НИМ? —  цього вона аж ніяк не очікувала, як біблійний персонаж, якому поза 2000 років взагалі зв’язаний з її татом, який народився у 20 столітті. Весь страх змінився здивуванням.