Глава 4

Всеньку ніч Марія переверталась ліжком. Все крутила в голові, немов на вертелі, як вона так безпечно погодилась на першу вакансію, що потрапилась їй посеред проспекту. Ще більше не вкладалось те, як та купа інформації, схована в теці, завантажиться в її пам'ять. Безрезультатне м’яття подушки тільки посилило думку, що заснути не вдасться. А сині кола попід очима – останнє, чим би хотілось вразити в перший день стажування. Марія вмостилась якомога зручніше, обійнявши коліна та силуючись не ворушитись. Не подіяло. То ковдра потрібна, то занадто простирадло нагрілось, то місяць світить досить яскраво, ніби насміхається, і треба затулити завіси. Перебиваючи дратівливу місячну доріжку, на приліжковій тумбі засвітився смартфон. Марія здивувалась, хто о третій годині ночі надсилає повідомлення, та подив наче рукою зняло, коли вона почала читати натхненні рядки від Надії: «Не спиш? Знаю, що не спиш. Тому благаю тебе – ЗАСИНАЙ. В тебе все вийде, ти в мене велика молодчинка». Розчулена турботою подруги, Марія перевернулась на лівий бік та враз заснула. Уві сні кружляли розмиті обличчя, вони кричали її у слід слова обережності, та всі вони примарно розчинилися, щойно сонячне сяйво підхопило кінець простирадла та потроху добиралось до талії дівчини. Марія так і не зачинила завіси, чому була зовсім не рада, адже проміння не тільки її пробуджувало, а й добре гріло. Вона вимушена була підвестись, лише б не припікало так шпарко. Незапланований головний біль став набридливим ранковим гостем, і завзяте потирання скронь не допомогло Марії відновити врівноважене самопочуття. Годинник швидко цокав, й дівчина поспіхом натягувала сорочку, яку заздалегідь випрасувала до повного зникнення кривих ліній. Так до ладу і не поснідавши, вона риссю помчала на роботу.

Головний біль все не відступав, пізніше ще й додалось дивне дзеленчання, поки Марія чекала на автобус. Руки пройняв легкий тремор, і щоб вгамуватись, вона нашіптувала собі, що все буде добре. Пасажири косо поглядали, та нічого не казали, і точно полегшено видихнули, коли за чотири зупинки Марія вискочила. І дзеленчання, і тремтіння припинились, лиш вона зайшла до магазину годинників «00:00». Дівчина приїхала на півгодини раніше, щоб встигнути залишити речі, причепуритися. Чекала, що їй доведеться стояти біля входу, поки хтось вимкне сигналізацію та відчинить, проте ролети були підняті, і Маша крізь скляні двері бачила, як колега вертиться поблизу дзеркала. Її вигляд був, як і вчора першокласний – нічого зайвого, єдина відмінність – прикраси сьогодні мали срібне забарвлення.

- Чого вирячилась? – дівчина повернулась до Марії та прискіпливо оцінила образ дівчини, який спадав на її власний.

- Доброго ранку, мене зовуть Марія, вчора так і не випало нагоди познайомитись, - проігнорувавши запитання, дівчина спробувала бути привітною. – Пані Людмила казала, що тепер ви мій наставник.

- Так, - махнула довгим хвостом дівчина, - але не сподівайся, що я підтиратиму тобі соплі та прикриватиму косяки.

- Не переймайся, гарантую, косяки я вдома залишила, - невдало пожартувала Марія. Консультант втягнула щоки, не оцінивши дотепу. Захопивши склянку з водою, вона повернулась місце за касою, і продовжила:

- Діставай теку пані Людмили з товарами, вивчай. Дивись на оригінали, але ні в якому разі не чіпай. Спостерігай за мною, записуй, як я консультую клієнтів. І так десь з тиждень, незабаром я пускатиму тебе обслугувати відвідувачів. Потроху втягнешся і зможеш самостійно консультувати. На цьому все, будь ласка, не заважай мені працювати і зроби так, щоб чутно було тільки стукіт он того антикварного підлогового годинника.   

- Ви продаєте й підлогові годинники? – вчора Маша не помітила його.

- Видно, за один вечір ти цю теку осилити не змогла, починай надолужувати, - вона вказала на стілець поряд зі своїм, а сама відсьорбнула трішки води і поставила склянку на стільницю. Маша послухалась дівчину, діставши теку та заглибившись у написане. Очевидно, марно сподіватись на міцну дружбу з консультантом, але і не для цього вона тут. Протягом дня у магазині було достатньо клієнтів. Марія поступово вникала в аспекти консультування. Слідуючи за колегою з блокнотом, вона занотовувала влучні вирази, зрідка шорхаючись від ворожого погляду консультанта. За чотири години Маша вже розрізняла військові та дайверські годинники компанії Casio (на вигляд вони були однаковими, та де ж там); познайомилась з виробами оригінального дизайну японської компанії Mado, котра випускала годинники, схожі на картини більше, ніж самі картини; почала розбиратися у чоловічих запонках, хоч до цього вважала їх атрибутом виключно XIX століття. У животі стало порипувати. Шкода, не приховати той сором від консультанта.

- Обідньої перерви, як такої, у нас немає. Можемо поїсти у кімнаті за залом десь хвилин з п'ятнадцять. Ми не маємо права втратити клієнта. Тож давай так. Спочатку я пообідаю, а ти пильнуй тут, і якщо хтось прийде – одразу клич. А потім я відпущу тебе.

- Але я не взяла з собою їжі, - засмутилась Маша.

- Тоді ти на дієті, - відрізала дівчина та, необережно впорядковуючи скриньки до продажу, зачепила рукою склянку з водою. Та впала, відбившись від стільниці, полетіла на підлогу. Вода розплескалась стільницею, забризкавши скриньки із корпусу з американської вишні. Ніхто й охнути не встиг, як перед дівчатами виникло невдоволене лице директорки магазину. Не відриваючись від телефонної розмови, вона грізно звернулась до консультанта, якою зараз можна було замінити один з кам’яних стовпів в оформленні зали:  

- Негайно прибери, ще раз викинеш таке – заплатиш штраф.