Розділ 36.Повернення до палацу

Сказати, що я рада бачити короля, було б трохи применшенням року. А ось він, однак, здавався вельми задоволеним. Посмішка на його губах не викликала жодної довіри, і я нічого не могла із собою вдіяти, окрім як замислитися над тим, що ж коїлося в голові лліріанського короля.

— Ваша Величносте, — пробурмотів Фабіан, злегка вклоняючись, і я мимоволі зробила те саме, що й він. Зрештою, перед нами був король, хоч і не найприємніший із людей.

— Сподіваюся, ваше перебування в сховищі було недостатньо довгим, щоб у вас виникло бажання там залишитися. Звичайно ж, я був украй здивований, коли отримав звістку від Азгіра, але він вчинив мудро, дозволивши вам вирушити з Фабіаном до притулку. Небезпека минула, леді Блек, тож тепер ви знову можете насолоджуватися життям у палаці. Сподіваюся, перебування в тому будинку не завдало вам жодного клопоту, - видав свою промову король, від чого мені хотілося закотити очі. 

— Вельми вдячна, що ви так занепокоєні моїм благополуччям, Ваша Величносте, але все було досить таки добре, — сказала я у відповідь, від чого король здивувався.

"І було б ще краще, аби тільки не стирчати тут у палаці, займаючись не зрозуміло чим...", подумала я про себе. Мені було все одно, читав він мої думки чи ні. Принаймні всі найцінніші для мене моменти я подумки заштовхала подалі і намагалася не думати про те, що сталося між мною і Фабіаном.

— Що ж, тепер ви знову тут. Ліара вже підготувала вашу кімнату, тож ви можете повертатися до своїх покоїв.

— Дякую... — З цими словами я відпускаю руку Фабіана, і залишаю бібліотеку, подумки проклинаючи лліріанського короля.

Ось що йому знадобилося від мене? Ніяк не можу второпати. Суцільні інтриги, завуальовані фрази, які нібито повинні мати для мене якийсь сенс... До чого це все?

У коридорі на мене вже чекає Ліара, яка шалено рада мене бачити. Дорогою до моєї кімнати, вона розповідає про те, що тут була делегація високопоставлених магів, ельфів та інших надприродних істот. Про вампіра, який одного разу на мене напав, вона взагалі нічого не говорила. Хм, цікаво, а чи був він узагалі тут? Або ж усе це було лише приводом, щоб я зійшлася з Фабіаном?

Мене одразу охопили сумніви з приводу того, що цей варіант був цілком можливий. Зрештою, він був досить привабливим хлопцем, і міг запросто підкорити серце будь-якої дівчини. А тут під руку потрапила я, дівчина з іншого світу і на яку, до речі, у лліріанського короля є плани.

Ось тільки залишалося з'ясувати, чого ж він від мене хотів?

***
— Невже делегація покинула палац раніше часу? — запитує Фабіан батька.

— Скажімо так, ми швидко вирішили нагальні питання і дійшли висновку, що їм немає сенсу залишатися в палаці так довго. Здається, ніби ми відволікли вас від чогось... важливого. Чи я помиляюся?

— Зовсім ні. Просто дівчина хотіла більше провести часу поза палацом і дізнатися про нашу культуру, якщо вже випала така можливість. Я ледь встиг показати їй усі місця, які дівчина так хотіла побачити, поки ми перебували там... -— відповідає хлопець якомога туманніше, щоб заплутати батька. По погляду бачить, що той уже підозрює сина у брехні. Утім, так воно і є, але Фабіан, звісно ж, нізащо не зізнається йому в тому, що має почуття до Кессі. Це може все ускладнити.

— Справді? Як шкода. Що ж, буду радий надати їй цю можливість трохи пізніше. Сподіваюся, під час ваших візитів ви використовували ілюзію?

— Звичайно, а як інакше? Було б нерозумно відкрито демонструвати свою зовнішність серед тих, хто міг нас упізнати...

О так, а ще тому, що люди, які живуть у тих околицях, знали всіх членів королівської сім'ї в обличчя! Кессі одразу б здогадалася, ким він був насправді...

— Що ж, це тішить. До речі, післязавтра буде бал і твоя присутність там обов'язкова, Фабіане. Там буде кілька представників шляхетних родин, з якими тобі потрібно буде зустрітися.

— Говорячи про представників, ти маєш на увазі дівчат?

Ну, звісно ж, як Фабіан міг про це забути! Щоразу, як батько влаштовував бали в палаці, він вічно намагався з кимось познайомити  Фабіана. Мовляв, роки минають, і рано чи пізно один із його спадкоємців має зійти на трон. І батько вважає, що це буде він, а не хтось з його братів.

Чесно кажучи, хлопець був не в захваті від його ідеї, оскільки не був зацікавлений у будь-кому з тих дівчат. Принаймні, так було до того моменту, поки в його життя не увірвалася чарівна землянка...

— Звичайно ж. Тобі вже час би обзавестися дружиною, Фабіане. Зрештою, я не буду вічно сидіти на троні - роки беруть своє. І буде краще, якщо моє місце займе той, хто сповнений життя й енергії, і це...

— Батьку, як на мене, ти поспішаєш. На твоєму місці я б не поспішав і добряче подумав, перш ніж віддати трон комусь із нас, твоїх синів. Зрештою, ми до цього не готові.

— Трістан і Ленард не готові? Або ж ти, Фабіане?

— Як на мене, жоден із нас до цього не готовий, батьку. Ми ще занадто молоді, щоб усвідомлювати, як це - правити королівством.

— І все ж рано чи пізно настане момент, коли одному з вас буде потрібно зайняти моє місце, і я сподіваюся, що це будеш ти, Фабіане.

— Я почув тебе, батьку, — невдоволено бурмоче собі під ніс хлопець, оскільки саме цього він і боявся. Фабіан знав, що батько почав подумувати про це ще торік, але не був упевнений. То з чого раптом саме зараз йому думати про те, щоб залишити трон?

Невже на те є причини?

Пізніше, коли настала глибока ніч, Фабіан перенісся в покої Кессі і приліг поруч із нею. Вона одразу ж обійняла хлопця, і він поцілував її. Відчуття цих м'яких, немов оксамит, губ зводило його з розуму. Фабіан не міг нею насититися і хотів більшого...

Її руки забралися під сорочку, і він відчув дотик її пальчиків на своїй шкірі. Вона була такою ж нетерплячою, як і він, а тому зробив те саме. Його руки ковзнули під її нічну сорочку, і Фабіан застогнав, відчувши контакт із розпаленою шкірою дівчини. Мить - і Фабіан вже над нею, проводить рукою по шовковистих стегнах, вдихає її запах, насолоджується поступливістю її тіла.

Вона не відстає, продовжуючи погладжувати плечі і спину хлопця, зрідка дряпаючи своїми нігтиками. Те, як дівчина вигинається всім тілом, відповідаючи на кожну ласку - від цього Фабіан ще більше губиться у відчуттях. Зриваючи одне з одного одяг, вони знову починають вивчати тіла одне одного, згораємо в нашій пристрасті. Вони робили те саме, що й минулої ночі, пестили одне одного, і тепер обидва лежали на ліжку, переводячи подих після їхніх любовних ігор.

— Я чекала, що ти прийдеш... — тихо прошепотіла Кессі, обійнявши Фабіана і поклала руку на його груди. Хлопець мимоволі схопив її за руку, переплітаючи їхні пальці один з одним, і подивився на неї. Місячне світло робило її шкіру майже білосніжною, але це анітрохи не зменшувало її краси.

— А я чекав моменту, коли знову опинюся поруч із тобою. Ти дозволиш поспати цієї ночі з тобою? — запитав Фабіан дівчину, знаючи, що це було не найкращою ідеєю. Адже вони тепер знову в палаці, і буде краще, якщо вони не будуть виставляти стосунки напоказ. Це лише погіршить ситуацію, якщо Кессі дізнається правду.

— Я вже думала, що ти й не попросиш... Залишайся.

— На добраніч, Кессі.

— На добраніч, Фабіане...