Розділ 21.Таємниці

— Ти не казав, що вона така...

— Яка? — запитує  хлопець батька, дивлячись на нього, поки той ходить кімнатою з одного боку в інший, задумливо потираючи підборіддя.

— Зухвала... —нарешті він закінчує свою думку, а Фабіан лише посміхається. Бо хлопець знав, якою може бути Кессі, а він - ні.

— Мабуть, ти не помітив цього, батьку. Кессі саме така. І ти мав розуміти, на який ризик ідеш, залишаючи їй запрошення на бал. 

— Ти говориш про те, що дівчина може не прийти? — Батько тут же зупинився посеред кімнати, і спрямував свій погляд на Фабіана.

— Саме про це я і кажу, батьку. Кессі не така, як лліріанки. Вона... досить відрізняється від них.

— Звучить так, ніби тобі це подобається, сину, — каже він, усміхаючись, а от усмішка з губ хлопця зникає. Ще не вистачало, щоб батько запідозрив щось недобре в його поведінці.

— З нею не нудно, ось і все.

— Звісно. Я був впевненим, що твоя відповідь буде саме такою.

— Саме так.

— Вона тобі подобається, чи не так?

— Ні. Мені просто подобається її товариство. Це наче ковток свіжого повітря. Лліріанки тільки й роблять, що крутяться коло мене, користуючись знаннями, які даєш їм ти. А Кессі не така.

— Але ж вона не знає, хто ти насправді.

— Так, і я все ще не розумію, до чого весь цей фарс. Чому б не розповісти їй правду?

— Усьому свій час, Фабіане.

— І знову одна й та сама відповідь, коли я ставлю тобі це запитання. Чому я повинен їй брехати?

— На те є серйозна причина, Фабіане. Як я вже казав, леді Блек опинилася не просто так у нашому світі. У неї є призначення.

— Що за призначення? 

— Поки що я не можу розповісти про це. Про це знають тільки я й Азгір.

— Чудово, отже, я запитаю його. Можливо, хоча б він дасть мені хоч якісь відповіді.

— Боюся, він не зможе. Азгір пов'язаний клятвою на крові й нічого тобі не розповість, Фабіане.

— А ти все продумав... — Батько відводить погляд убік, а потім повертається до Фабіана спиною.

— Я зроблю все можливе, щоб захистити Лліріан. Я готовий пожертвувати всім, аби наше королівство не припинило своє існування... — Цього достатньо, щоб хлопець схопився зі свого місця і підійшов до батька.

— Про що ти говориш? Лліріану загрожує небезпека? 

— Так, Фабіане.

— Ти не згадував цього раніше.

— Так, тому що не знав напевно, коли це може статися. І поява Провісниці в нашому світі підтвердила мої здогадки. Тому я й тримаю це в таємниці. Дівчинка не знає всієї правди про те, хто вона і чому опинилася тут. Тому так важливо, щоб усе залишалося саме так, як зараз.

— Ти заплутав мене ще більше. Тепер я нічого не розумію... До чого тут Кессі? І що ти мав на увазі, коли говорив про те, хто вона така насправді? І чому назвав її Провісницею?

— Вибач, Фабіане, але поки що я не можу дати тобі відповіді, які ти так відчайдушно бажаєш отримати.

— І коли ж, дозволь дізнатися, я отримаю їх?

— Коли прийде час.

— Клята безодня! Досить цих ігор, батьку! Або ти розповідаєш мені, що тут відбувається, або...

Наступної миті Фабіан опиняється в кріслі, а міцні пута обвивають його зап'ястя, не даючи вирватися на волю. Щойно він хочу закінчити свою фразу, то зрозумів, що не може видати й звуку. Батько наближається до Фабіана, немов хижак, готовий накинутися на свою жертву. Його очі горять яскраво-зеленим світлом, коли він зупиняється навпроти хлопця, а потім нахиляється так низько, що хочеться втиснутися спиною в крісло, на якому Фабіан сидить. Такого моторошного батьківського погляду він не бачив ще з часів, коли хлопець разом з молодшим братом втік з палацу до міста на прогулянку.

— Не випробовуй моє терпіння, сину. Замість свого буцімто протесту краще піди до леді Блек і переконай її прийти завтра на бал. Мені все одно, як ти це зробиш. Але врахуй, якщо ти не впораєшся зі своїм завданням, я завжди можу змусити її за допомогою магії.