Розділ 9.Вечеря з лліріанським королем

 Сидячи у своїй кімнаті, я поглядала на Ліару, яка читала якусь книжку, влаштувавшись у дальньому куточку кімнати. А я все обмірковувала ситуацію, що склалася. Цікаво, як так вийшло, що Фабіан опинився поблизу? Адже коридори були порожніми - жодного натяку на присутність варти.
 
 — Між іншим, мілорд хотів знову зазирнути до вас... — подала голос Ліара, лише на мить відірвавшись від читання, і я одразу перевела погляд на неї.
 
— Що ти маєш на увазі, Ліаро?
 
 — Ну, мілорд заходив, коли вас не було, і я сказала йому, що ви хотіли оглянути палац. Ви б бачили, з якою швидкістю він побіг, коли я повідомила йому цю звістку! Він виглядав украй схвильованим...
 
 — Справді?
 
 — Так.
 
— Що ж, повірю тобі на слово, — сказала я у відповідь, а потім попрямувала до ванної кімнати. Однак, згадавши, що так і не виявила жодних пристосувань, як користуватися водою, одразу ж пригальмувала.

— До речі, Ліаро, а як тут узагалі з водою? Я б хотіла скупатися. Адже мені потрібно буде йти на вечерю з королем, а вигляд у мене... Ну, м'яко кажучи, не дуже презентабельний.
 
 — Я зараз все організую!

Дівчинка пронеслася вихором повз мене, а потім я почула якийсь дивний звук. За кілька секунд почулося тихе дзюрчання води, і я одразу ж поспішила у ванну кімнату.
 
 — Як ти це зробила? — запитала я її, дивлячись, як купальня сама по собі заповнюється водою.
 
 — Магія, звісно ж! — вигукнула дівчинка, а мені захотілося стукнути себе по лобі. Ну звісно, як же я до цього не додумалася! 
 
 — Ще одне запитання. Щоразу, як мені захочеться покупатися, ти будеш наповнювати купальню водою за допомогою магії?
 
 — Так. А тепер роздягайтеся, я допоможу вам... — сказала вона, а я лише розсміялася у відповідь. Ну вже ні, я не якась там шляхетна дама, щоб за мною так доглядали!
 
— Без образ, Ліаро, але я впораюся сама. Єдине, про що хочу тебе попросити - принеси мені щось, чим можна було б витертися, і якісь засоби для волосся та для тіла.
 
 — Але...
 
 — Не сперечайся зі мною. Просто зроби, як я сказала, добре?
 
 — Як скажете.

Поруч із купальнею з'явився невеличкий столик, на якому лежала білосніжна тканина і різні баночки. Ліара швидко мені пояснила, що в кожній із них, а потім залишила мене саму. Швидко роздягнувшись, я залізла у воду, і ледь не замурчала від задоволення. Ох, як же приємно... Звичайно ж, це не душ, але теж непогано.

Поніжившись якийсь час у воді, я перейшла до справи, завершуючи водні процедури. Щойно я вийшла з купальні, і замоталася в ніжну і м'яку, немов шовк, тканину, то відразу помітила, що вода почала зникати. Цікаво, так буде завжди?

Варто було мені вийти з кімнати, як я помітила Ліару біля мого ліжка, яка щось розкладала поверх ковдри. Щойно вона відійшла вбік, як я побачила... сукню і корсет! 
 
 — Тільки не кажи, що я маю це вдягнути! — кажу я, благально дивлячись на дівчинку, а та весело посміхається, як ні в чому не бувало.
 
 — Саме так.
 
 — От холера!

***
Король, Азгір і Фабіан сиділи за обіднім столом у кімнаті, що розташована по сусідству з тронним залом. Зазвичай тут король трапезував зі своїми друзями або ж чиновниками. І тепер вони з Азгіром опинилися тут, і чекали, коли ж прийде їхня гостя.
 
 — Як гадаєш, Азгіре, Кассандра зробить те, про що я попросив Ліару? —запитує король ельфа, і Фабіан переводить погляд від однієї з картин на нього. Старий виглядає вкрай збентеженим, що трохи дивує хлопця.
 
— Не думаю, Ваша Величносте. Якщо ви ще не помітили, леді Блек вельми відрізняється від наших придворних дам і навряд чи дотримуватиметься етикету нашого двору.
 
 — Я про щось не знаю? — запитує Фабіан короля, але той лише загадково посміхається. Коли відчиняються двері, то всі вони повертаються і помічають в проході землянку. На ній майже той самий одяг, що й у день її прибуття, ось тільки сьогодні вона одягла досить кумедну сорочку. На ній намальований олень, який підморгує і показує всім язика. Що ж тепер він зрозумів, про що йшла мова між королем та ельфом трохи раніше. Вона займає вільне місце прямо навпроти короля, і навіть не кланяється перед ним, як і належить за етикетом.
 
— Леді Блек, ваша поява була доволі... вражаючою, — нарешті каже король, намагаючись стримати посмішку. Але дівчина дивує Фабіана, коли важко зітхає, і закочує очі.
 
 — Ваша Величносте, давайте відверто - я не ваша піддана, щоб кланятися за кожної слушної нагоди й обожнювати вас, немов ви якесь могутнє створіння чи бог. Не чекайте від мене, що я потуратиму всім вашим забаганкам, бо цього не буде. І якщо ви ще не забули, то я нібито ваша бранка! — Вона демонстративно підвела рукав сорочки, показавши один із браслетів, який обвивав її зап'ястя, немов змія. Що ж, вона по суті має рацію… Хоча Фабіану було цікаво, як на її випад відреагує лліріанський король.
 
— Що ж, леді Блек, ви все правильно зауважили, не буду заперечувати. І все ж, мені хотілося б, щоб ви перестали вважати себе полонянкою, бо це не так. Ми ж не тримаємо вас у в'язниці? Не мучимо тортурами? — відповідає він на її випад, і вона хмуриться. 
 
— Можливо. Але ваші вчинки говорять самі за себе, Ваша Величносте, — каже вона, розглядаючи свій браслет, а потім повертає рукав на місце. 
 
 — Як я вже казав раніше, це запобіжний захід, для вашого захисту, леді Блек... — Він замовкає, коли двері знову відчиняються, і Фабіан помічає в проході слуг, що прямують до столу із тацями їжі. Поки триває процес сервування, хлопець потайки поглядає на землянку, яка, здається, трохи нудьгує.

Мимохіть він заглядає в її думки, і натрапляє на якусь сумну мелодію. Схоже, що її проінформували щодо того, що за своїми думками треба стежити. Він не знав, хто саме це був - король або ж Азгір, але справлялася вона з цим завданням відмінно. Фабіан навіть не помітив жодного натяку на будь-які думки, а тому кинув цю затію.