1

Відверто кажучи Вадим зовсім не прагнув іти служити до війська. Як і більшість його ровесників вважав це просто даремною тратою часу. Добровільно віддавати півтори роки своєї безтурботної юності тупій армійські муштрі було, на думку хлопця, великим безглуздям. Однак не все в житті складається так як хочеться, і з настанням вісімнадцятиріччям до парубка «завітала» перша повістка з воєнкомату.

Спершу юнак плекав надію, що його не візьмуть до війська через стан здоров’я. У хлопця ще зі шкільної парти були певні проблеми з зором. Однак на цю фізичну ваду чомусь не звертали увагу окулісти з медичної комісії, які раз у раз вперто писали «придатний до служби». Згодом у Вадима закралася думка чкурнути за кордон на заробітки. Там можна було спокійно відсидітися на час призову, а на зароблені гроші потім відкупитися від подальшого «армійського жахіття».

Однак здоровий глузд врешті-решт взяв верх. Юнак цілком справедливо зміркував, що ще більшим безглуздям буде віддавати свої, кровно зароблені, гроші якомусь хабарнику в погонах. Тим паче що ніяких гарантій йому б ніхто не дав, і існувала велика ймовірність того, що за кілька років хлопець знову б отримав повістку. Зрештою вирішив Вадим не така вже ця армія страшна як про неї розповідають. Он і батько, і хресний відслужили в війську на зорі незалежності і тепер навіть з неабияким гумором згадують про той період свого життя.

Дійшовши до такого висновку парубок якось враз заспокоївся. Десь зникли тривоги і побоювання. Найближче майбутнє вже не викликало такого особливого остраху й переживань як раніше. Тепер думки про майбутню службу у війську стали звичними і буденними, наче це були лише плани про найближчу поїздку на хороший відпочинок.

Вгамувавши такими нехитрими міркуваннями своє хвилювання Вадим став більше перейматися тим, як мають відбутися його проводи в армію. За останні роки з їхнього села ніхто до війська не пішов, тому про саму традицію проводів тепер вже доводилося розпитувати у старших і більш досвідченіших чоловіків, що вже відслужили. Навіть батько і хресний не надто допомагали своїми порадами, адже за той час стільки всього змінилося у сільських звичаях.

Звісно найбільше навантаження лягло на маму хлопця. Їй, разом з родичками і подругами довелося готовити чимале частування для всіх запрошених гостей. Та воно мабуть було й найкраще, заклопотана підготуванням проводів жінка просто не мала часу на сльози та істерику. А тому мужньо трималася, днями працювала на роботі, а вечорами і вихідними скупляла і готувала все необхідне для святкування.

У юнака виникли свої проблеми. Він повинен був скласти список запрошених на його проводи. Зробити самотужки це виявилося не так вже й легко. Вадим мав багацько друзів та приятелів, як в рідному селі так і по цілому районі. Не хотілося про когось випадково забути чи когось ненароком образити. Особливо це стосувалося тої, думки про яку тепер частенько бентежили його серце.

З Лізою Вадим знався ще зі шкільної парти. Все складалося так банально й передбачувано. Вчилися в одному класі, спершу майже не помічали одне одного, та прийшла та мить коли в юних серцях спалахує іскорка першого кохання. Загорілась вона жарким полум’ям і в серці парубка. Якось непомітно та владно образ однокласниці зачарував і приворожив його. Ну і як було не піддатися спокусі дивлячись на оце вугільно-чорне волосся, що кучерявими хвильками розсипалося по спині дівчини, на очі кольору гортензій, які нагадували безмежну блакить небес, на вуста-полуниці, що так манили до себе, безсоромно зваблювали і пробуджували такий бурхливий гейзер гарячих бажань, невгамовних фантазій і потаємних сподівань.

Ясна річ, що така красуня не могла залишитися непоміченою в селі. Чимало хлопців набивалося до Лізи в кавалери, та вона чомусь віддала перевагу Вадимові. Хоча парубок не міг похизуватися ні атлетичною фігурою, ні мужнім виразом обличчя, ні особливо високим зростом, що навіть не сягав таких жаданих 170 см. Єдине що відрізняло його від інших претендентів на дівоче серце це – невгамовна балакучість юнака.

Напевне оця весела вдача й жага до балагурства і привернули увагу Лізи. Якщо на залицяння інших хлопців дівчина відповідала неприхованим презирством і в’їдливими відмовками, то з Вадимом було все навпаки. Однокласниця з задоволенням проводила з ним свій вільний час, вони разом відвідували молодіжні дискотеки, ласували морозивом і кавою в сільському кафе. Дівчина навіть кілька разів згодилася сходити на побачення які завше закінчувалися довгими й гарячими поцілунками.

Спогади про той суничний смак дівочих вуст і досі викликали приємний щем у серці Вадима. Тепер же до нього приєдналися неабияке хвилювання і тривога. Парубкові було тужливо від думки про те що він півтора роки не буде бачитися з дівчиною, яка йому так подобається. А ще юнак боявся того, що вона може не дочекається його звільнення з війська. Він же телепень ніколи навіть й словом не обмовився їй про свої палкі почуття, потаємні надії і пристрасні юнацькі фантазії.

Після тривалих роздумів і величезних вагань Вадим вирішив поговорити відверто з Лізою про все на самі проводи. Таким нехитрим способом юнак наче вбивав двох зайців. Якщо дівчина відповість йому взаємністю, то можна буде попрохати її про клятву вірності і взяти обіцянку того що вона все таки дочекається його повернення. Коли ж однокласниця дасть відкоша, то хоч не доведеться потім пекти раків перед численними друзями і приятелями. А через півтора роки коли закінчиться служба про цей випадок осоромлення вже ніхто й не згадає в селі.

За дивною примхою військкомату служба у Вадима мала розпочатися в понеділок ранком, тож попередні вечір і вся ніч були віддані власне проводом. Гостей, на це дійство, багато не просили, лиш найближчих родичів та найвірніших друзів юнака. Однак народу все ж зібралося чимало, і в невеличкому барі, як мовиться, яблуку ніде було впасти. Молодь веселилась і танцювала, люди по старше солідно сиділи за столиками й розмовляли на серйозні, життєві теми.