Проводи русалки

За обрій заходить ясне золотисте сонце і світ накриває темрява. Ліс огорнув напівпрозорий туман, і лиш чутне тихе дзижчання комах, яке теж поступово зникає. Настає ніч.

Сонце змінює місяць, і він, наче величезний ліхтар, освітлює усі стежини, які, переплітаючись між собою, ведуть до прозорого озера. На перший погляд, воно нічим непримітне: звичайна водойма, огорнута травою, водоростями і звуками нічного життя. Але треба лише прислухатися, і ви почуєте тиху мелодію, яка лунає над лісом. То русалки, викликані місячним сяйвом, прокидаються і збираються випливати на поверхню.

Вони виходять одна за одною під спів, який зачаровує усе живе навколо. Красуні без душі. Вони сміливо ходять по лісу, співаючи, танцюючи, бавлячись на деревах. І, напевно,  тільки небо знає, як їм вдається залишатися непоміченими…

***

Малий Ярослав лежить на ліжку і дивиться у стелю. Йому не спиться. За день до цього молодша на три роки сестра розповіла йому почуту від подруг історію про русалок в лісовому озері, які заманюють хлопців до себе. Здавалося, сестра хотіла налякати малого, але все, що їй вдалося, це розпалити інтерес у одинадцятирічного хлопчини до цих незвичайних істот. Ярославу дуже хотілося їх побачити. А те, що русалок мало кому вдавалося зустріти, хлопець ще більше хотів це зробити. Він хотів довести хоча б самому собі, що вже достатньо мужній і зможе це зробити.

За словами сестри, саме сьогодні вночі мав початися Русальний тиждень, коли русалки виходять на поверхню. Хлопчина крутиться з боку на бік, час від часу позираючи на відчинене вікно. Зрештою, хлопець піддається спокусі, і, доки ніхто не бачить, вибирається надвір і біжить.

***

Темно. Густі крони дерев не пропускають місячне сяйво, через що Ярослав постійно спотикається об коріння чи гілки. Створюючи шум, він здригається, боячись голосними звуками злякати русалок.
Ярослав іде і йде, але все, що він бачить, це суцільна темрява. Хлопець починає засмучуватися. Невже сестра збрехала йому і русалки не прийдуть сьогодні? Він уже готовий розвернутися і піти, але раптом чує тихе гудіння. Зупинившись, Ярослав прислухається. Вирахувавши, звідки це, хлопчина йде туди. З часом незрозуміле гудіння перетворюється у звуки, а звуки в мелодію, мелодія в слова.

Зрештою, хлопець чує легку нічну пісню, яку, як йому здавалося, співають сотні тисяч голосів. Зачарований, Ярослав зупиняється, щоб послухати. Він ще нікого і нічого не бачить, але чує пісню. Йому цього вистачає. Хлопчик деякий час стоїть на місці,  не в змозі повурухнутися. Та раптом він помічає за деревами якийсь рух. І ще один, і ще. Ярослав несміливо йде туди. Пройшовши крізь товсті дерева, він бачить прозоре озеро, а пісня становиться усе голоснішою. Звуки дедалі гучніші, голосів стає більше і вони ніби огортають хлопчика. А той лише стоїть, зачарований…

З води виходить дівчина. Блакитна шкіра виблискує під сяйвом місяця, а чорні-чорні очі стають ще темнішими на тлі зеленого волосся. Її голе тіло виглядає казково і майже божественно, створюючи видовище неймовірної краси. Русалка зиркає на Ярослава. Її погляд із мрійливого і чарівного перетворюється на лихий і недоброзичливий. Хлопчина робить крок назад. І ще один, і ще. І ось він вже біжить куди подалі в ліс. Та недарма кажуть, зустрінеш русалку — не варто бігти, все одно дожене. Але наш Ярослав не знає про це, тому біжить, біжить, біжить…

Та водяна царівна стає у нього на дорозі. Така прекрасна і небезпечна водночас. Ярослав знав: русалки заманюють людей у річку і ті вже ніколи не повертаються. Тому хлопець стоїть і ледб тремтить в надії, що русалка покине його і не забере з собою.

А русалка теж стоїть і мовчить. Так і дивляться вони одне на одного, не говорячи ні слова. Раптом русалка посміхається і починає сміятися. Її сміх розливається по всьому лісу, змушуючи всі диві створіння відкликатися на її спів. Трохи заспокоївшись, вона починає говорити.

— Як тебе звати, хлопче?

— Я…Я…Ярослав. — від страху хлопчик ледве вимовив своє ім’я.

— Що ж ти робиш тут так пізно, Ярославе?

— Х…Х…Хотів побачити русалок.

— Що ж, — починає ходити навколо хлопця дівчина, — ти її побачив. Що далі?

— Я…Я…

— А я скажу тобі, що далі, — перериває його русалка, — я зачарую тебе піснею, залоскочу до смерті і візьму з собою.

— Н…Не треба! — кричить хлопець і зривається з місця.

— Ти ж знаєш, що тікати марно! — кричить йому навздогін русалка, — Все одно знайду!

Але Ярослав вже не чує її. Він біжить усе далі й далі в ліс, до свого села, до своєї родини. Він вже пожалкував, що зацікавився історіями сестри і пішов на пошуки русалок.

Добігши до узлісся, хлопчик зупиняється. Попереду село, а позаду нікого немає. Він полегшено видихає і заспокоюється. Піднімає голову ¬— а вона знову перед ним.

— Казала ж, що дожену, — каже вона, — а ти не вірив. То що, підеш зі мною?

— Н…Ні! Я не хочу. — він робить кілька кроків назад.

— А тебе ніхто не питає! — її голос з ніжно-мелодійного знову став черствим і неприємним.
 Вона в одну мить знову опиняється коло хлопця. Нахиляється і шепоче йому в вухо:

— Не бійся… Ти мені нецікавий. Сьогодні я тебе не заберу. Йди до себе, лягай спати і вважай це сном… Кошмарним чи ні, вирішуй сам. І пам’ятай… Якщо розкажеш комусь, що бачив русалку — буде біда… велика біда… Пам’ятай… Пам’ятай… Пам’ятай…

З кожним словом вона відходить усе далі у ліс, а її голос стає все тихшим і тихшим. Вона зникає серед дерев, а Ярослав розуміє, що стоїть на узліссі і дивиться у ліс, де вже нікого нема. Тільки сонце починає освічувати крони дерев. Настає ранок.

— Ярославе!

Хлопчик здригається. Гучний голос матері вивів його з того стану. 

- Чому я тебе не знайшла у ліжку? Де ти, чорт візьми… О Боже! — вона сплескує руками, — ти де був, чому такий брудний? 

— Я…

— Ех, — махає рукою, — бігом вмиватися, одягни щось чисте і одразу до мене. Підеш випасати худобу.
Ярослав чимдуж побіг у дім. Він був радий, що йому не довелося розповідати матері, де він був. А навіть якщо б вона питала, він все одно не розповів би… Не посмів…