Пролог

А світ не затихнув. А час не зупинився. А все лишилося так, як і було!

Все так само на яскраво-блакитному небі пропливали пухнасті білі хмаринки. Все так само золотом відливало листя на деревах. Все так само кружляв навколо вітер, нещадно зриваючи те листя та без жалю жбурляючи його під ноги перехожим.

Все так само жило і дихало за спиною величезне місто. Все так само пролітали за високим кованим парканом автомобілі, наче граючись наввипередки. Все так само поспішали кудись заклопотані люди, минаючись на тротуарах.

Світ не відчув жахливої втрати. Світ не осиротів, втрачаючи ще одну світлу душу, котра так і не зуміла віднайти в ньому рівновагу та саму себе.

Пахнуло свіжоскопаною землею. Пахнуло розігрітими на сонці трояндами. Пахнуло осінню.

А ще пахнуло відчаєм та болем.

Вітер, котрий наче затихнув, з новою силою рвонув гілля на висаджених вздовж алеї березах. Їхні пишні золотисті крони зашуміли, тулячись одна до одної, а тоді ледь не опустились додолу.

Довкола знову повиснув удушливий, аж наче терпкий, аромат розпечених на сонці білосніжних троянд у величезних плетених кошиках, котрі були акуратно виставлені по периметру свіжої могили.

Навколо неї, не рахуючи вітру, вже було порожньо. Лиш він один, наче в найглибшій скорботі, несамовито завивав, рвав ніжні білі пелюстки, агресивно шумів, мовби не хотів приймати те, що нічого змінити вже не сила.

Вітер останнім оплакував ще одне, так даремно загублене, життя.

Навпроти настіж розчинених воріт кладовища, майже навпроти свіжої могили, стояв темний автомобіль. З відстані важко було розрізнити колір, а тим паче марку та модель. Водія за тонованим склом теж впізнати не видавалося можливим. Та й чи мало те вже хоч якесь значення?!

Коротких, але разом з тим довгих, наче ціла вічність, десять хвилин автомобіль стояв непорушно, а тоді, зрештою, загарчав двигун і колеса крутнувшись, покотилися вперед.

Скло на водійських дверцятах повільно опустилося вниз і звідти, з різким та оглушливим у цілковитій тиші порожнього кладовища дзенькотом, на асфальт полетіла напівпорожня пляшка. Миттєво розбиваючись на мілкі осколки, благородною бурштиновою плямою, рідина з залишків пляшки повільно просочилася на світло-сірий асфальт, роблячи його майже чорним.

Автомобіль же вже мчав в бік розмореного осіннім сонцем міста. В бік таблички на білому фоні, де чорним шрифтом була виведена назва «Одеса».