Глава 8

Закінчивши зачитувати перший закон, я передав сувій Першому слузі, і він тремтячими руками розклав його на низькому столику перед малим троном. Відкрив шкатулку з Небесною печаткою, приготувавшись подати її мені…

Тишу порушував лише шелест паперів, поки я обирав, що зачитати наступним. Я чекав на реакцію чиновників. За традицією кожен новий закон чи указ правителя належало віддати на розгляд чиновникам, щоб обговорити його. Це давало невдоволеним ілюзорний шанс, ніби вони можуть вплинути на Володаря своєю думкою, указ буде скасовано, а закон змінено. Окрім нових указів, я приніс із собою ще дещо. Батько не залишив мене беззбройним перед зграєю досвідчених інтриганів.

Перше замішання минуло, і до мене долинули спочатку шепітки, а потім і все голосніші голоси.

Чиновники, вишикувані перед помостом згідно з посадами та належністю до фракцій, збилися в гуртки. Схиливши голови один до одного, вони в хвилюванні обговорювали наслідки. Лише одиниці залишилися незворушними на своїх місцях, вичікуючи й приймаючи мою волю без вагань.

Зала закипіла. Я ж зберігав спокій, знаючи, що так і буде.

У крайність впадала фракція реформістів. На їхню думку, імперія занепаде через заборону небожителям тримати в гаремах смертних наложниць.

— Це катастрофа! — вигукнув хтось із щирим відчаєм.

— Торгівля зі смертними зруйнується! Вони вирішать, що ми хочемо забирати все силою…

Традиціоналісти трималися стриманіше, але й серед них миготіли невдоволені обличчя. Гареми використовувалися не лише для втіх, а й слугували ознакою високого статусу, а також показовим мірилом духовної сили.

— Ваша Високість! — Верховний наставник, який перебував осторонь від усіх, виступив уперед. Він чемно вклонився. — Наміри Вашої Високості показують у вас істинного послідовника вчення Чистого духу. Але, віддаючи пріоритет одному, хіба ви не пригнічуєте решту?

Я відповів запитанням на запитання, з холодною усмішкою:

— Тому ви дозволили торгівлю наложницями просто за воротами школи? Турбуєтеся за інші вчення, ганьблячи власне?

Мій випад влучив точно в ціль.

Очі Дейрона блиснули, змінивши колір, але він одразу ж опустив погляд, демонструючи вдавану побожність. З важким зітханням він сказав:

— Прикро, але я змушений був піти на це. Тисячолітнє утримання, замкнутість від зовнішнього світу — трапляється, це викликає в учнів негожі потяги один до одного…

Усі очі в залі спрямувалися в мій бік: чиновники намагалися вловити мою реакцію. Я продовжував дивитися просто на Дейрона, не здригнувшись жодним м'язом, не виявивши, що мене хоч якось стосується його брудний натяк.

Як цікаво.

Виходить, і за народженням чуток про мою нібито порочну прихильність до соучня стояв Верховний наставник. Майнула думка: можливо, його шлюбний план народився саме як помста за те, що я колись принизив Ійліс.

Будучи учнем, я не те що не знав — навіть не підозрював про існування «негожих потягів». Усі мої розмови з соучнями, якщо вони не стосувалися тренувань і трактатів мудреців, незмінно зводилися до одного — до панночок.

— Назвете їхні імена? З яких вони родин? — я подався вперед, спершись долонею об стегно. — Хіба Двір не повинен знати тих, чиї сини стали безвихідними гілками й ганьбою Небес?

«Наважишся при всіх назвати мене, Дейроне?» — подумки кинув я йому виклик.

Звісно ж, він не ризикнув оббрехати учнів, а тим паче мене. До того ж Дейрон навряд чи став би так відчайдушно нав'язувати мені в дружини свою єдину дочку, якби вірив сам тим чуткам, які поширював.

Зала заворушилася. Почулися обережні докори на адресу Верховного наставника — придворні зашепотілися, що він марно відволікає увагу регента.

Поки Дейрон збирався з думками, уперед виступив Рейвін — голова фракції реформістів і мій дід по мачусі. Між ним і Верховним наставником давно точилася тиха ворожнеча, що тягнулася ще з тих часів, як Рейвін будував плани видати за мене доньку. До «Вічного цвітіння» долітали лише уривки чуток про їхні словесні баталії біля трону Володаря. Пам'ятаю, як мене приводила у відчай думка, що імператор прийме чиюсь сторону і мене одружать одразу ж, щойно я покину стіни школи. Обидві «наречені» викликали лише тугу, а майбутнє сімейне життя вбачалося винятково нудним.

— Ваша Високість, ці збори скликано не для уваги до порожніх наклепів, — він кинув докірливий погляд у бік Дейрона. — Правитель бажає ухвалити новий закон, і наш чиновницький обов'язок — зважити його на терезах розуму, узрівши прийдешні наслідки. Ми бачимо, що за забороною на смертних наложниць стоїть ревність Вашої Високості про чистоту Небес. І це похвально. Однак ми, реформісти, як би це не суперечило, на перший погляд, самому нашому імені, наважуємося просити про розважливе втихомирення устремлінь. Подібні зміни видаються нам надміру згубними…

— Чим же смертні наложниці так ревно зміцнюють Небеса, що їхня заборона видається вам настільки згубною? — я взяв зі столика позначений для себе сувій. Розгорнув і пробіг очима по списку моїх майбутніх указів.

Рейвін спробував непомітно подати закликальний знак, і з лав моєї фракції відокремився один із чиновників. Він театрально впав на коліна перед підвищенням, біля моїх ніг торкаючись чолом мармурової плитки підлоги. З надривом вигукнув, видавлюючи сльози:

— Від імені всіх небожителів, у чиїх серцях живе любов до смертних наложниць, благаємо Вашу Високість не видавати настільки жорстокого закону! Вік цих нещасних короткий, але це рішення позбавляє нас і тих крихт часу, що ми могли б провести поряд із коханими!

— Твоє обличчя мені незнайоме, — промовив я, дивлячись на нього зверху вниз. — Назви себе. Посада.

— Аріен, син Ійлана, — не підводячи голови, відповів чиновник. — Мій батько пішов у довгий сон і передав мені свою посаду наглядача небесного флоту.

— Скільки в тебе братів?

— Я єдиний син у батька, Ваша Високість, — з обережністю підвів на мене погляд Аріен.