Глава 2

У цілковитій тиші я пройшов до відкритого отвору тераси. Спиною відчував, як усі чекають, коли я розправлю крила, щоб нарешті вільно видихнути й вибухнути своєю реакцією на моє рішення. Хто — з радістю, а хто — з глухою досадою.

Не стану їх затримувати.

Кілька потужних помахів, і я перетнув палацову площу повітрям. Біля входу до палацу матері м'яко опустився на широкі, освітлені ліхтарями сходи.

Привратник розчинив переді мною ворота й завмер у поклоні, чекаючи, коли я ввійду, як за спиною пролунав знайомий голос:

— Ваша Високість!

Повернувши голову, я побачив, що до мене щодуху мчить Айлен. Імператриця вже приклала руку до його зовнішності: дорога тканина вбрання й бездоганна зачіска відповідали статусові новоспеченого аристократа. Однак манери хлопчика явно не встигали за його новим виглядом. Високий хвіст Айлена відчайдужно розгойдувався, а заплічна торба, брязкаючи вмістом, підстрибувала на спині.

Мій погляд метнувся до площі. Сотні очей — чиновників, варти, завмерлих служниць — із жадібним інтересом ловили кожен рух. Юний шурин регента мчить до нього, сяючи від радості... Кращого подарунка для пліткарів і придумати було не можна.

— Ви прочитали мого листа? Тому прийшли? — Айлен зупинився біля першої сходинки.

— Вклонися, — процідив я, утримуючи на обличчі байдужу маску й подумки прораховуючи збитки. Двір переінакшить це миттєво: шурин шле регентові таємні записки, і правитель покірно з'являється на його поклик.

— Ах, так… — хлопчик нарешті схаменувся і поспішно схилився в привітанні.

Девіана й Елейн слід було попередити якомога швидше: скоро їх завалять пропозиціями про шлюб від моїх прихильників. Противники ж вивернуть навиворіт цю зустріч, надаючи всьому брудного сенсу.

— Усе, що стосується Спадкоємної принцеси, не може залишитися без моєї уваги, — рівним, офіційним голосом промовив я. — Сьогодні я тут, щоб особисто вирішити назріле питання з її няньками. Іди за мною.

Щойно важкі ворота за нашими спинами зачинилися, відтинаючи метушню зовнішнього світу, я дозволив собі трохи пом'якшитися. Ми неквапом обходили фонтан у внутрішньому дворі, коли я неголосно сказав:

— Твої щоденні прогулянки до пізнього вечора завдають чимало неспокою батькам та Імператриці. Столиця далеко не така безпечна для дітей, як здається на перший погляд. Тебе довго тримали взаперті, і я чудово розумію твоє бажання побувати скрізь і одразу… Тут немає павільйонів, подібних до Золотого Лотоса на Туманній Завісі, і чиновників Мейренів теж немає. Але ти мусиш твердо пам'ятати: зараз ти не просто дитина. Ти — рідний брат Спадкоємної принцеси. І другий після Рейна найбажаніший наречений на всіх Небесах…

Айлен, який слухняно крокував поруч, від несподіванки ледь не спіткнувся на рівному місці.

— Що?! — вигукнув він у повному потрясінні й одразу ж дзвінко розсміявся: — Хто?! Я — наречений?!

— У Спадкоємного принца дружина — немовля, тож немає нічого дивного в тому, що столичні клани вже почали розглядати тебе як потенційного зятя, — сухо охолодив я його запал. — До твого повноліття залишилося всього нічого. Повір, шлюбні пастки для тебе продумують прямо зараз, на випередження. Ці сімдесят років пролетять швидше, ніж ти думаєш. Моргнути не встигнеш, як потрапиш у першу ж розставлену сітку, якщо не навчишся бути обережним.

— Я — брат Спадкоємної принцеси, — у якомусь осяйному відреченні, ледь чутно промовив Айлен. — А в майбутньому, виходить… і Імпер…

— Не смій вимовляти це вголос! — різко обірвав я його, не давши договорити очевидну, але злочинну думку.

Поки чинний Імператор офіційно не зречеться престолу й не передасть владу своєму законному наступнику, будь-які розмови про престолонаслідування вважаються державною зрадою. І караються вони нещадно.

Айлен злякано закусив губу й поспішно прикрив рота долонею.

— Я зрозумів свою помилку, — винувато опустивши очі, тихо пробурмотів він.

— На днях я відправив листа своєму наставникові, — повернувшись до колишнього, м'якого тону, продовжив я. — Щойно ми отримаємо його офіційну згоду взяти тебе на виховання, ти одразу вирушиш до школи. Ейрен навчить тебе справжньої обережності.

Я б із радістю відправив на навчання й Девіана слідом за сином. Але, на жаль, надто пізно. Тесть більше втратить, ніж здобуде, ставши посміховиськом для досвідченого двору. В очах знаті це виглядатиме як жалюгідне бажання надолужити згаяне й будь-що перевершити власного сина.

Втім, ніщо не заважає запрошувати наставника до нього таємно. Девіан уже здатен прикликати меч, а до здобуття крил йому залишилося подолати лише кілька сходинок розвитку духовного ядра. Приховані тренування дозволять йому набрати сили, не привертаючи зайвої уваги пліткарів.