Глава 1

«Ваша Високість! Я пишу вам таємно від батьків. Ваша матінка-Імператриця наполягає на тому, що в Лейлін мають бути смертні няньки, і мою маму це дуже тривожить. Вона проти, але боїться висловити свою думку Імператриці. Випадок з Айріс став для нас усіх уроком: смертним не можна довіряти. Прошу вас пояснити Імператриці її позицію — жодних няньок поряд із Лейлін не буде».

Я всміхнувся і відклав убік листа Айлена. Трохи раніше до мене прийшло таке саме послання від Девіана, відправлене таємно від дружини й сина. А ще до них — від самої Елейн, із тим самим посилом. От тільки в її листі головними противниками няньок значилися вже її чоловік і син.

Глянувши у вікно, я подумки схопився за голову — наближався вечір, а я не подолав і чверті паперів, що заполонили стіл. Сувої височіли переді мною справжніми горами. Ставши регентом, я отримав доступ до батьківської шпигунської мережі, і тепер мені належало вникнути в усі справи, які він залишив. А в черзі вже тіснилися прохання чиновників, нескінченні скарги, доноси… Окремо чекали вісточка від Сімнадцятого й доповідь Лайена.

З дня проголошення регентства минуло двадцять днів, але мій план з очищення Небес усе ще залишався на папері — я не наблизився навіть до першого кроку. Я не чекав легких перемог, однак розраховував на інший темп. У минулому, стоячи біля трону на офіційних прийомах, я щиро не розумів батьківської повільності. Навіщо так довго зважувати очевидне, коли достатньо одного твердого слова, щоб закрити питання? Зараз я з гіркотою зловив себе на тому, що сам другу добу б'юся над рядовою справою, доскіпливо вивчаючи, чим моє рішення може обернутися для імперії.

Здавалося б, що в цьому складного? Регент має повне право замінити секретаря імператорського двору й обрати особистого радника. Спочатку я серйозно подумував віддати це місце Сімнадцятому. Але варто було уявити, якими руйнівними наслідками обернеться цей крок, як я наказав собі охолонути й виявити терпіння.

У двері кабінету несміливо постукали.

— Ваша Високість, — почувся вкрадливий голос Першого слуги. — Чиновники в Великій Приймальні чекають уже не перший день. Дозволите дізнатися, коли розпочнеться прийом? Вони покірно просять передати, що Володар завжди знаходив час для особистих аудієнцій із підданими, а не лише для загальних зібрань у Тронному залі.

Володар знаходив час? Звичайно. Адже Батькові не доводилося самотужки ламати голову над тим, як зупинити падіння небес, про яке ці чиновники навіть не підозрюють.

— Нехай чекають, — сухо кинув я, пробігаючи поглядом по списку нових законів, які готувався винести на завтрашню Законодавчу раду. — Канцелярія регента працює за іншим розкладом. Ступай.

З дня нашого весілля я так і не бачив Лейлін. Уся ця безглузда церемонія звелася до урочистого перенесення немовляти з однієї частини імператорського палацу в іншу під захоплені вигуки натовпу. А вночі, у розпал святкування в Головній залі та народних гулянь на вулицях столиці, дівчинку тихо повернули батькам і під крило Імператриці. І хоча я щодня отримував доповіді про все, що відбувається в оточенні Лейлін, мені хотілося особисто подивитися, як її влаштували. Я вичекав достатньо часу, щоб мій візит до палацу матері не породив зайвих пересудів — ніби я не довіряю їй або надто турбуюся про Спадкоємну принцесу, відвідуючи її надто часто.

За вікном усе зафарбувалося в рожеве — на небі залишилася лише мала зірка. Скоро потемніє. Годі!

Прибравши звіт Лайена й послання Сімнадцятого в таємну кишеню, я вийшов із кабінету. Навряд чи в когось вистачило б зухвалости ритися в моїх речах, але залишати подібні документи на виду було б непростимою дурістю.

З настанням вечора в Великій Приймальні тих, хто чекає, не поменшало. Зал кипів. Мабуть, ніхто вже й не сподівався, що я відірвуся від справ. Чиновники так захопилися обговоренням наслідків мого регентства, що помітили мене далеко не одразу. Вони розбилися на дві основні групи: моїх прихильників, які дотримувалися традиційних тлумачень Провидіння, і тих, хто іменував себе Реформаторами. Останні нібито шукали в Волі Небес нові сенси, а насправді складали кістяк фракції Другої дружини.

Окрім цього, великі групи дробилися на дрібні купки — за особистими інтересами. Кумедно, що цей самий інтерес часом ішов урозріз із фракційним, і тоді в хід ішла прислуга, яка таємно переносила послання до ворожого табору. Перший слуга, геть забувши про свій пост біля моїх дверей, жваво бігав від однієї купки до іншої. Він жадібно ловив кожне слово і, певно, непогано наживався на перепродажу цих пліток.

Нарешті наші погляди зустрілися. Зрозумівши, що я вже деякий час безмовно й із холодним спокоєм споглядаю це неподобство, слуга зблід від жаху.

— Його Високість залишає кабінет! — зверескнув він зірваним голосом, першим падаючи ниць і змушуючи решту натовпу негайно наслідувати його приклад.

Я заклав руки за спину.

— Частину ваших прохань уже розглянуто, — мій голос крижаною хвилею пронісся над схиленими головами. — Дивно, але всі вони без винятку стосувалися двох вакантних посад… Випереджаючи ваші розпитування, скажу одразу: ні, я не маю наміру віддавати їх своєму тестю, а тим паче — шуринові. Ці місця, як і ті, що звільняться найближчим часом, — мій погляд важко впав на завмерлого Першого слугу, — займуть лише ті безсмертні, чиї здібності відповідають суворим вимогам. Завтра цей список оголосять і вивісять на Палацовій площі.