11

Обличчя Фейна було так близько, що я довжину його вій візуально виміряла. Зауважила, що мої довші та густіші, хай і не чорні як у нього. Нерозумно посміхнулася, радіючи, що хоч щось у нього не ідеальне. 
       - Як довго ти збираєшся на мені лежати? - процідив Фейн, підвівся на ліктях і ми виявилися ніс до носа. Наші погляди зустрілися. Завмерли обидва в незручності. Він розгублено заморгав, а я зачаровано спостерігала, як у нього зіниці розширюються. Про що з подивом йому доповіла. 
Фейн одразу звалився назад на спину, стукнувшись потилицею о дно. Перлинний відтінок шкіри стрімко забарвлювався в рожевий колір. А фіолетовий погляд наполегливо вивчав небо. Вираз обличчя такий, що й подивиться на мене, то свідомість втратить. 
       - Я не зашкодив твоїй рані? - Розхвилювалася я, відчуваючи грудьми, як у нього під ребрами серце б'ється. 
  Як же сильно я його налякала, виявляється! Стрибнула так невдало, що хлопця з ніг збила. Тюлень я незграбний! Мене граціозним журавлем ніколи не назвуть. 
 Тканина його одягу не щільна, за структурою була схожа на суміш льону з шовком. М'яка, має форму, але не жорстка. Давала можливість відчути через бавовняну піжаму... загалом усе у нього як у людей. 
       - Та встань ти вже нарешті! - гаркнув він і стиснув зуби. 
- Вибач, я не спеціально. 
Замість відповіді Фейн, вимучено простогнав і закрив обличчя, зігнутою рукою в лікті. 
Схоже, я йому боляче зробила. Якщо він безсмертний, то це не означає, що не відчуває нічого. 
Неквапливо завозилася на ньому, підводячись. Зачепила коліном його пах. Він охнув, я вибачилася.Потім ще раз вибачилася, коли вперлася долонею йому в груди. Човен був вузький, місця для маневрів не вистачало, та ще й похитувався на воді після мого стрибка. Не вдалося швидко встати, не торкаючись його. 
       - Я опоганив твій внутрішній дух? – нарешті відповзла від нього і сіла на поперечину на носі човна. Виновато подивилась на нього. Фейн продовжував лежати нерухомо. 
Я засмутилася. Мабуть, зовсім усе погано з його духом, якщо не відповідає. 
Фейн сів, взявшись за голову, стрільнув у мене спідлоба злим поглядом. 
       - Що тепер із тобою буде? - Переживала я за нього. – Тебе зі школи виженуть чи що? 
Він важко дихав, стримуючи гнівний сплеск. Ткнув у мій бік вказівним пальцем, намагаючись впоратися з собою, видавив наказ. 
- Просто помовчи! Сиди там, щоб ні звуку від тебе не було! - Встав і відійшов до корми. Підняв весло і відштовхнув човен далі від берега. 
Мене не прогнали. Розквітла щасливою посмішкою. 
       - Слухаю капітан! – відсалютувала. 
 Фейн вивів човен із заплави, і його підхопило течією. Далі поплив самостійно вузькою річкою. Уздовж берега по обидва боки річки височіли бамбукові гаї. Різноманітність флори на острові вражала уяву. Дорогою до човна Фейна листяні дерева зустрічала, хвойні траплялися, а тепер і очеретяні бачу. І всі вони цвітуть. 
 Цікаво, а якого розміру острів? І наскільки річка довга? Де її виток? А що наприкінці? 
Сипала я запитаннями, поки милувалася природою. Ахала від захоплення побачивши кожну  незвичайну тварину, що прийшла на водопій. 
Фейн похмуро мовчав.Відклавши весло, зосереджено хмурився, займаючись налаштуванням кулі. Строката ганчірка виявилася не вітрилом. Він повернув дивну штуковину, що нагадувала гасову лампу і вітрило перетворилося на кулю, стало підніматися, наповнюючись сріблястим серпанком. Дуже схожий на той, що виходив від метеорита, до того як я його в руки взяла. 
Знову диво? 
Як цікаво! Виходить, у світі існує два види магії. Та, яку я можу бачити - творча у вигляді світла, створеного Фейном і крил, що з'являються у небожителів. І невидима магія – руйнівна. Її, я не тільки не бачу, а й на мене вона не діє. Замок, що поранив Фейна на дверях, я обійшла без проблем. 
       - Дивись… дивись! - скрикувала я, знову і знову привертаючи його увагу, показуючи пальцем на оленя з гіллястими рогами. - У моєму світі вони теж водяться! Тільки роги у них не такі, а нормальні! 
       - Це які ж? - Фейн кинув на мене косий погляд. 
  Ну, нарешті заговорив зі мною! 
Він розслабився, сувора складка між брів розгладилася, в очах майнула добродушність. Моє неконтрольоване захоплення, змусило його губи дернутися в стримуваній посмішці. Відвик за сто років, мабуть, відверто посміхатися. 
 Від серця відлягло. Я підняла йому настрій, і він більше не сердився на мене за зіпсований внутрішній дух.

- Не блакитні, - хихикнула я і поставила нове запитання. - Ти казав, щось про політ, а ми пливемо. Як тільки куля наповниться, ми прямо з води піднімемося чи як? 
- Скоро побачиш, - послав мені загадкову усмішку. 
Я насторожилася. Витріщилася на нього і прислухалася. Наростав підозрілий шум, немов попереду пороги. Хід човна прискорився. Я встала і подивилася в напрямку течії. І побачила кінець річки! Ми пливли прямо у водоспад! 
Здавлено пискнувши, осіла на дно, рачки підповзла до щогли, і вчепилася в неї як мавпа за пальму. 
- Тримайся міцніше, смертний! - перекричав, оглушуючий шум води, Фейн і від вигляду мого переляканого, блідого обличчя весело розреготався. Смикнув за якийсь важіль у днищі. 
- Я Нін ... а-а! 
Човен злетів над водоспадом, як над покинутим трампліном. На бортах суденця розправилися крила, і воно ширяло в хмарах, залишаючи позаду острів Вічного цвітіння