Розділ 26. Повернення

Я відклала ноутбук, відкинулася на спинку крісла та протерла очі. Потрібно було поспати, але я розуміла, що не засну. Відомості про налі й невиразну згадку ритуалу нічого не дали, крім нових питань.

По-перше, незрозуміло, чому налі міг впустити тільки чоловік, адже насправді чоловічий і жіночий кен не мали відмінностей. По-друге, крім того, що темні сутності харчувалися кеном, вони давали щось натомість.

Перший давав силу. Будив первісні інстинкти. Лють Герсіра — так називали його ті, хто впускав. У принципі, атлі спостерігали його дію у всій красі, коли біснувався Кирило.

Другий змушував радіти. Людина прокидалася з відчуттям ейфорії, ніщо її дратувало, вона була задоволена життям, навіть якщо навколо все руйнувалося. У такий спосіб налі намагався втриматися, продовжити своє існування, паразитуючи на халявному кені. Втім, амбіції та страх знеструмити жилу все ж перемагали його.

Третій показував майбутнє. Влад згадував про нього. Щоправда, не факт, що майбутнє, яке він бачив, було правдивим. Або ж Влад просто збрехав — у його стилі сказати таке. Адже я могла повірити… У літописах Пилипа я прочитала, що третій налі ніколи не давав повної картини майбутнього, добре в ньому завжди несло за собою лихо. Хоча тим, хто хотів досягти свого, на це було начхати — вони пропускали третього через жилу та зверталися до наступного.

Дехто добирався до четвертого, якого просто не хотілося відпускати. Впевненість, яку він давав, внутрішній шарм, переваги ловеласа. Важко відмовитися від того, що робить тебе привабливим.

П’ятий давав знання. Розкривав таємниці всесвіту, усі відкриття від давнини до сьогодення були підвладні йому. Алхімія, медицина, тактика та стратегія війни, політика. З ним можна було піднятись і без суперсили. Досягти визнання, нагодувати свої амбіції.

Одиниці добиралися до шостого. І лишалися з ним. Чистий егоїзм, небажання змінюватися, любов до себе — те, що вселяв цей налі. Нарцисизм ставав характерною рисою чоловіка, що його впустив. Хижий любив себе настільки, що цілі більше не мали значення.

Про сьомого мало що вдалося нарити. Говорили, що він дозволяв читати думки. Втім, не було доказів, щоб хтось доходив до сьомого ступеня.

А далі все просто. Восьмий був покликаний підкорити хижого остаточно, оскільки сил боротися з ним не залишалося. А потім — смерть від виснаження жили. Не найкрасивіший фінал, але хтось каже, краще померти на шляху до мети.

Міфічний дев’ятий існував у людині рівно три дні, а потім вмирав. Якщо за три дні не провести ритуал — усі зусилля марні. Вдруге налі впустити не можна, та й мало хто наважився б.

Я була більш ніж впевнена, що Влад готовий іти до кінця. Навіть там, у хельзі, він продовжував шлях до бажаної сили. Навіщо? Мало вірилося, що він хотів керувати всіма хижаками світу — якісь кіношні суперлиходійські плани. Влад не такий. Зовсім. Отже, є ще щось — якась мета, більш конкретна, ніж всемогутність.

Він відпустив мене. Адже міг знайти в лісі, сховати, поки не прожене ще двох, а потім скористатися моєю кров’ю. Втім, Вестар теж не зміг убити Уну. Не можна забувати, що це лише прокляття — воно заважає тверезо мислити, інакше не факт, що я не лежала б на жертовному камені.

Чи міг Влад убити? Не мене — іншу дівчину? Я в цьому навіть не сумнівалася. Кому, як не мені, знати…

Я зіщулилася від неприємних спогадів і стиснула кулончик на ланцюжку. Добре, що зняла його перед походом у хельзу, напевно, там загубила б. Цікаво, наскільки вистачить заряду амулету? Лара навряд чи намагатиметься захистити мене від небезпеки.

— Ти що, цілий вечір тут просиділа?

Я здригнулася і докірливо подивилася на сестру.

— Хіба можна так підкрадатись?!

— Та я не підкрадалася, просто за книгою зайшла, — спробувала виправдатися Рита. — А ти тут… у ступорі. — Вона трохи помовчала, а потім додала: — Думала, залишишся в лікарні сьогодні.

— Не хочеться ночувати на жорсткому дивані, — збрехала я.

— Ага, а ще сидіти на ньому та вдихати запах дезінфектора. — Сестра похитала головою. — Ти вже два тижні не була у Влада.

— Багато справ.

Я підвелася і потяглася. Потрібно йти спати, усі ці нагадування тільки псують усі. Необхідно зосередитися на невідомому злі, а не на втратах. Влад у минулому, повторила я про себе, щоби повірити.

Поки що не виходило.

— Ти дивна після того, як пішов той страшний воїн, — задумливо промовила Рита. — Він щось сказав тобі, чи не так? Щось про мертвих?

— Нічого він мені не казав! — відрізала я і скривилася, згадавши останню розмову з Інгваром.

Про хельзу я не розповіла нікому, окрім Гліба. Він довго мовчав, потім похитав головою та констатував, що я повна дурепа. Передбачувана реакція, приблизно на таку я чекала. Потім він ще довго розмірковував про те, куди я взагалі можу вляпатись із таким характером, і зробив висновок, що довге життя мені не світить. Що ж, у чомусь я була згодна з ним.

Рита дивилася насторожено, тому я вирішила не розводити паніку зайвими емоціями.

— Просто хочу жити далі. Та й Лара менше сердиться, коли я не навідую його, — сказала я.