Розділ 11. Присяга

Я шмигнула носом і відпила з великої чашки ароматний чай із лимоном. Пухнастий махровий халат зігрів майже відразу. За вікном заспокійливо шелестів дощ.

Влад мовчав. Сидів поруч, дивився на мене, не відриваючись. Дивно, але напруга зникла, як і страх. Шалено хотілося спати. Заснути на добу, а краще на тиждень. Але, на жаль, заснути можна буде ще нескоро.

— І що тепер? — запитала я тихо.

— Відпочинь. Переодягнешся, і поїдемо до джерела.

Я подивилася на нього спідлоба. Очі сяють, зовсім не змінився. Впевнений у собі, трохи різкий, але досі близький. Так ось, як діє прокляття.

Але, хвала небесам, я ще розумію це. Усе ж треба слухати здоровий глузд, а не свою хвору підсвідомість. А він спонукав схопитись і тікати із цього будинку. Змінити ім’я та летіти до Мексики.

— Я не поїду з вами.

Влад насупився.

— Поліно…

Договорити йому не дали — двері прочинилися, і до кабінету обережно увійшов Гліб. Виглядав він жахливо: на лобі шишка, ніс розбитий і забарвився синім, верхня губа припухла. Я мимоволі пожаліла його, адже саме за мене він заступився і отримав прочухана. Чорт, я все ще не можу усвідомити, що бачила це на власні очі! До цього я не тільки не вірила в телекінез, але навіть не могла припустити, що таке можливе.

— Ти невчасно, Ізмайлове, — пробурчав Влад, підвівся і підійшов до вікна.

— Я завжди невчасно, — незворушно відповів Гліб, наблизився і сів поруч.

— Ну, як ти?

Я знизала плечима.

— Вона в нормі, — різко сказав Влад.

— Тобі, звичайно ж, краще знати! — огризнувся Гліб.

— Хочу поїхати звідси, — не звертаючи уваги на їхню суперечку, прошепотіла я.

Гліб зітхнув. Помовчав трохи, потім глянув на Влада.

— Вийди, Вермунде!

Ух ти! Сміливо. Я посміхнулася сама до себе. З Владом цей номер не пройде — він сам кого хочеш виставити. Достатньо буде погляду, без слів. Але, на мій подив, Влад розвернувся і покинув кімнату.

— Я вражена, — приголомшено пробурмотіла я.

Гліб махнув рукою.

— Простіше для тебе зараз, звичайно, забратися звідси, забути про атлі та все інше, — сказав дуже серйозно. — Постаратися почати жити із чистого аркуша… — Він подивився дивно, тривожно, і я здригнулася. — Але ти не можеш.

— Це чому? — нахмурилася я.

Гліб здавався мені єдиною адекватною людиною з усіх, що нині присутні в цьому будинку, і він туди ж. Зараз говоритиме, що зв’язки між нами дуже важливі, і ми маємо захищати один одного, дбати.

— Бо тепер ти в небезпеці.

Ах, так, мисливці…

— Я не боюся, — насупилась я.

— Той, молодий, усе ще може тебе знайти.

— Якщо зречуся, він нізащо не вистежить. Це під силу лише древнім.

Гліб похитав головою.

— Погана ідея.

— А мені так не здається.

— Не вмію я із жінками… — промимрив він і відвернувся.

Погляд повернувся до його обличчя, вкритого синцями. Я могла злитися на Влада, але Гліб тут був зовсім ні до чого, а я на ньому зриваюся. Стало соромно.

— Зречешся, більше не зможеш повернутися, — сказав він дуже серйозно. — І діти твої не зможуть. Діти дітей. Вважаєш, я не думав про це? Думав. Але це… Чорт! Хіба не відчуваєш цей звʼязок?

Я знизала плечима.

— Іноді.

— Все приходить із часом, — сказав він так, ніби знав щось, чого я не знаю. — А зректися завжди можна. І через місяць, і через рік. Дай собі час.

Я похитала головою.

— Не знаю…

— Ти сама визначаєш період часу. Наприклад… поки не загояться мої синці.

Жартує? Я мимоволі усміхнулася. Гліб постраждав через мене, і найменше, що я можу зробити, це виконати його прохання. Зійдуть синці, і піду.

— Тільки через особливе ставлення до тебе, — кивнула я. — І з почуття провини. Що треба робити?

— Перетерпіти сьогоднішній вечір, — він скривився. — Особливо ту його частину, яка передбачає присягу.

— Не впевнена, що витримаю.

— Я теж, — зітхнув він і додав впевнено: — Прорвемося!

Прорвемося. Що ж, спробуємо прорватися…

У вітальні нас зустріли напруженою тишею, яку відразу порушив Гліб:

— Ну що, їдьмо?

Влад розпитувати не став, тільки глянув на нас підозріло.

— Мої речі мокрі, — сказала я. — Я ж не поїду в халаті.

— Лара позичить тобі одяг, — відмахнувся Влад.

Ця ідея не видалася мені такою вже гарною — захисниці я не подобалася. По її обличчю було видно, що і вона не в захваті, але все ж Лара підкорилася і принесла мені майку і джинси. Їх довелося кілька разів підвернути — для такої приземки, як я, джинси стрункої захисниці виявилися завеликими.