Епілог

Ранкове сонечко освітило розгромлену вежу чаклуна. Від верхнього майданчика залишилася тільки підлога: уламки, каміння, сміття, навіть вівтар — усе знесла ударна хвиля. На інших поверхах вибило все скло: не тільки у вікнах, а й у шафах. Полопався посуд на кухні, колби в лабораторії, добряче покидало меблі, зірвало штори, місцями перекосило дверні завіси. Загалом, вигляд у чаклунської башти став так собі.

Зате на самій маківці, посеред порожньої тепер кам’яної підлоги, лежали в обіймах Принцеса і Дракон. Так-так, саме лежали: ніжно обхопивши одне одного руками, торкаючись один одного губами, вдихаючи такий приємний і рідний запах.

— Ти справді був готовий загинути, захищаючи мене? — долоня Принцеси лягла на м'язисті груди Дракона.

— Ні хвилини не вагаючись, — кивнув він, проводячи пальцями по її волоссю — ще більш приємному на дотик, ніж на вигляд. — Ти — найкраще, що трапилося в моєму житті. Я дуже боявся тебе втратити. Але як тобі вдалося знищити чаклуна?

— Це все артефакт, а не я. Камінь був потрібен для того, щоб втілити найважливіші бажання. Ті, що в голові так глибоко, що їх бояться висловити. Я хотіла врятувати тебе, і ось… — вона винувато оглянула те, що залишилося від кімнати.

— А я хотів залишитися з тобою назавжди, — Дракон притис до себе Принцесу, як найбільший у всіх світах скарб. — Ти не хвилюйся, з переміщеннями я розберуся. Повернемося додому, покажу тобі свій університет. Усе, що захочеш, тільки будь зі мною, будь ласка!

— Та куди ж я тепер від тебе, ящірко ти моя ікласто? — Принцеса з насолодою вмостилася зручніше в обіймах людинодракона. Помовчала. І зізналася: — Тільки знаєш, мені трішки шкода, що Лиходій зник. Загинув, мабуть, бідний, — зітхнула вона. — Зрештою, без нього я б тебе не зустріла.

— Мені теж шкода, — визнав Дракон. — Якби не він зі своїми дивними ідеями, я б так ніколи і не доторкнувся до тебе.

***

А за декілька років у сусідньому світі, повному електрики та високотехнологічних приладів, скляних будівель та дивакуватих літальних апаратів, відбувся грандіозний концерт. На стотисячному стадіоні яблуку ніде було впасти. Фанати верещали, кричали, тупали ногами й улюлюкали, побачивши свого кумира. Він був збіса харизматичний, навіть трохи демонічний і загадковий: високий, з широкими плечима і рівною спиною, а ще — у неймовірно стильному балахоні з каптуром. Щоправда, без рукавів, щоб хизуватися міцними татуйованими руками, але ж для супер-зірки це ж геть нормально, бути трохи не таким, як усі.

Кумир привітав глядачів, піднявши в повітря легендарну електрогітару, з якої аж іскри сипалися. Прожектори за його спиною спалахнули отруйно-зеленим світлом, ідеально доповнюючи жорсткий треш-риф першої пісні.

— Раз — дракон у льох забрався, — затягнув хор бек-вокалістів у глибині сцени. — Два — без тями там зостався…

«А все-таки непогано все вийшло з артефактом, — подумав кумир публіки, насолоджуючись любов’ю та захватом слухачів. — Та і в ресторані справи йдуть угору. Ех, один раз живемо!»

2019 р.

✦ . 　⁺ 　 . ✦ . 　⁺ 　 . ✦ . 　⁺ 　 . ✦ . 　⁺ 　 . ✦ . 　⁺ 　 . ✦ . 　
︶⊹︶︶୨୧︶︶⊹︶︶⊹︶︶୨୧︶︶⊹︶︶⊹︶︶୨୧︶︶⊹︶︶⊹

Любі читачі! Якщо історія сподобалася і хочеться ще чогось легкого і позитивного, обов'язково зазирніть на мою сторінку і спробуйте почитати "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу", "Моє безкриле кохання" та "Сотню весіль та інші неприємності" :) Думаю, вам може сподобатися ♡♡♡

Анні Кос