Частина 10

Дракон опритомнів на самісінькій верхівці вежі. Він сидів на кам’яній підлозі, зв’язаний по руках і ногах, усюди валялися уламки меблів та будівельного сміття, а над головою догорали ранкові зорі. Лиходій діловито снував туди-сюди, збираючи якийсь дикого вигляду пристрій, більше схожий на вівтар для жертвоприношень, ніж на технічне приладдя, і задоволено наспівував собі під ніс: «Раз — дракон у льох забрався. Два — без тями там зостався. Три — віддав свій артефакт.Так я всіх і переграв!»

Невдовзі він закінчив приготування і повернувся до Дракона.

— Ну що, крилатий ти мій, сам віддаси вкрадене, чи примушувати треба?

— Примушувати, — уперся Дракон. — Давай, спробуй, починай катувати. Я болю не боюся.

— Не боїшся — і чудово. Зате дівчисько твоє напевно боїться.

— Ти не посмієш, — зблід Дракон.

— Я? Посмію, — відрізав Лиходій і пішов сходами вниз.

За десять хвилин він знову з’явився на майданчику, але вже у супроводі Принцеси, яка сонно позіхала. Втім, угледівши Дракона, дівчина миттєво прокинулася і якось болісно смикнулася.

— Це що таке? — повернулася вона до Лиходія.

— Дружок твій. Ось ніби нічого хлопець, але дурень дурнем. Поліз у мій кабінет, не знявши сигнальні закляття, погорів на дрібниці. Тепер не хоче мені камінчик віддавати.

— Кристал, — механічно виправила Принцеса. — Припустимо. А я тут до чого?

— А я тебе катувати зараз буду, — пояснив Лиходій. — Поки цей горе-рятівник не погодиться поставити артефакт о-о-ось у те заглиблення.

— В якому сенсі катувати? — злетіли з Принцеси залишки сну.

— Ну, відрізати там усякі частини тіла, поки не отримаю бажане від дракона.

— Шантаж, значить?

— Аякже, — очі Лиходія світилися від захвату. — Правда класно?

— Я буду кричати, — відступаючи від Лиходія, заявила Принцеса.

— Це точно, будеш, — підтвердив той.

— І чинити опір, — додала вона ще один аргумент.

— Так навіть цікавіше, — не засмутився мучитель.

— Гей, ти взагалі-то мене вчора годував, напував, душу мені розкрив, а тепер катувати будеш? Не шкода вкладених зусиль?

— Трохи шкода, але в мене різко змінилися пріоритети.

— У тебе серйозні проблеми з психікою, — Принцеса позадкувала, намагаючись стати так, щоб між нею та Лиходієм опинився вівтар.

— Цілком можливо, — з легкістю погодився Лиходій. — Дисоціативний розлад. Вчора я був добрий, сьогодні злий. Чесно кажучи, для моєї професії це майже норма.

Лиходій кинувся вперед, зв’язуючи закляттями ноги Принцеси, щоб вона не змогла втекти. Звісно, звичайною мотузкою було б зручніше — і магічні сили не витрачати, і якось  воно надійніше. Але, на жаль, увесь запас мотузок уже пішов на Дракона, Лиходієві довелося імпровізувати на місці. Принцеса відчайдушно верескнула і впала на підлогу, чіпляючись руками за що можна. Зв’язаний Дракон заревів від безсилої люті.

Лиходій нахилився над Принцесою, граючись якимось закляттям, що мало вигляд колючої кульки з блискавками. Принцеса викрутилася і щосили штовхнула його зв’язаними ногами по колінах. Лиходій застогнав і опустився на підлогу, і тут Принцеса від душі зацідила йому по пиці — руки-то були вільні! Дракон від подиву аж закляк. Принцеса, втім, теж здивувалася і як могла спритно поповзла вбік. Вона ніколи раніше нікого так не била. Кулак болів, було страшенно соромно, але тут уже вибачайте: питання виживання вимагає певної рішучості навіть від принцес. Діставшись Дракона, вона заповзялася розплутувати мотузки у нього на зап’ястках, благо мотузки виявилися звичайними матеріальними.

— Закляття зняти зможеш? — видихнула вона, кивнувши на свої кісточки.

Дракон тільки мовчки зробив якісь паси руками, і ноги Принцеси звільнилися.

— Тікаємо! — скомандувала вона, підводячись.

— Нікуди ви не втечете, — пролунало ззаду моторошно-погрозливо.