Частина 9.1

— Вловлювати й матеріалізувати глибинні ментальні хвильові проєкції.

— З підсвідомості читає, чи що? — переклала для себе Принцеса. — Щось на кшталт матеріалізації потаємних бажань?

— Саме так.

— А ти хоч знаєш, що там у тебе за глибинні ментальні проєкції?

— Звісно: влада, слава, шана.

— А мої теж може матеріалізувати?

— Чиї завгодно взагалі-то. Тут головне — створити правильне магічне поле. Створити, відкалібрувати, дати стабілізуватися. А потім воно під будь-яку істоту підлаштується саме.

— Тоді я тобі навіщо? Чи Дракон?

— Просто розумієш, не можу я з цим кристалом взаємодіяти напряму, тільки як сполучна ланка виступаю. І мені потрібен суб’єкт, сумісний із кристалічною решіткою каменю, щоб запустити реакцію. Ти от, чи друг твій крилатий. І краще б він, все ж магічна істота до магії пристосована краще.

— А ти сам, виходить, щось на кшталт каталізатора чи провідника магічного сигналу?

— Щось на кшталт того.

— Провідник для дракона? А що, звучить непогано, — усміхнулася вона. — І ти можеш це все провернути та змусити працювати?

Лиходій кивнув із неприхованою гордістю:

— Тільки я й можу. Це авторський процес, як сказали б у твоєму світі — ноу-хау, унікальна технологія.

— Круто, — щиро похвалила Принцеса. Лиходій зніяковів. — Ладно, вже пізно, спати хочеться. Якщо сьогодні мене ніхто визволяти не став, пропоную розійтися по ліжках і чекати, що нам там майбутнє приготувало.

Лиходій натяк оцінив і забрав тацю, але на самому порозі підземелля завагався та озирнувся.

— А знаєш, ти перша людина, яка захотіла мене вислухати, — зауважив задумливо. — І мені навіть сподобалося.

Лиходій пішов, а Принцеса ще довго лежала, розглядаючи стелю камери. Їй стало щиро шкода Лиходія, і навіть десь заворушилася думка, а чи не віддати йому камінь просто так. Але якась раціональна частина мозку єхидно нагадувала, як їм в універі розповідали про стокгольмський синдром і симпатію до викрадача.

— З іншого боку, у мене досить поважна причина, щоб відчути посттравматичний стресовий розлад. Зрештою, мене викрали, я в чужому світі, скидається, що закохалася в Дракона... А до купи я ж нематеріальна для нього, тобто мені нічого не світить, навіть романтичних поцілунків. Прикро до жаху, — промовила вона вголос і з такими думками непомітно заснула.

А Дракон тим часом пітнів над фоліантами Лиходія. З перемінним успіхом, але крилатий неук все-таки плавно йшов до мети, старанно виписуючи на листочки потрібні фрагменти тексту та схем. До опівночі йому вдалося розкопати книгу з міжсвітових порталів, до другої години ночі — викрасти з кабінету Лиходія крейду та свічки, до світанку — підготувати все для переміщення. Залишалася дрібниця: витягти Принцесу і втекти з нею разом.

Так-так, ви все правильно зрозуміли. Не відправити її додому, а забрати до себе у свій світ, бо такими дівчатами не розкидаються. Ну так, вони зараз мало сумісні в тілесному плані. Зате тепер у Дракона є стимул взятися за граніт науки й знайти спосіб матеріалізувати Принцесу в тілесній подобі або, на крайній випадок, перенести себе на її батьківщину в надії стати матеріальним вже там.

А поки вирішуватиметься ця проблема, хай погостює та відпочине від стресу. Він може показати їй крила, і різні заклинання, і свій замок, і скарби, і магічний університет. Ну і що, що Принцеса не маг, з такими видатними мізками їй обов’язково знайдеться справа до душі. Може, опанує драконячу законотворчість і стане першим у їхньому світі міжсвітовим юристом. Чим не заняття для юної талановитої особи? Загалом, Дракон зважився чи то організувати дівчині третє викрадення за два дні, чи то вступити в боротьбу за своє (і її теж!) щастя — тут дивлячись із якого боку підійти до питання. А з каменем-артефактом можна було розібратися іншим разом.

Коли Дракон спустився в підвал, Принцеса мирно сопіла на ліжку. Вона була дивовижно гарненькою: із золотистими пасмами волосся, що розсипалися по подушці, з ніжним рум’янцем на щоках, пухкі рожеві губки ледь відкриті. Дракон аж замилувався і судомно зітхнув, уявивши, як буде приємно ті губи цілувати. І завмер, поїдаючи дівчину очима.

— Ось ти й піймався, голубчику! — пролунало за спиною, і підземелля освітив сліпучий спалах.

«Та що ж так не щастить-то», — встиг подумати Дракон перед тим, як вкотре вже за ці дні втратити свідомість.