Частина 7

Принцеса прокинулася від запаморочливого запаху свіжої випічки. Десь поруч пахло ваніллю, корицею, яблуками й медом настільки смачно, що слина потекла сама собою, а шлунок протяжно й жалібно забурчав, випрошуючи бодай шматочок. Принцеса сонно потерла очі, що трохи боліли після вчорашнього «сльозорозливу», і шумно втягнула носом повітря: запах їй точно не снився.

— О, дивлюся, прокинулася, — пролунав життєрадісний голос Лиходія. — З добрим раночком! А я от сніданок тобі приніс, — і він просунув крізь віконце в ґратах тарілку з ароматними шматочками пирога.

— І вам доброго ранку, — видавила з себе Принцеса. Все-таки виховання не дозволяло їй грубіянити комусь зранку без вагомої причини. На тарілку вона покосилася голодним поглядом, але вставати й забирати не поспішала. — Там отрута, чи що? Або якась сироватка правди? Якщо що, я вчора розповіла все, що знала.

— Та яка отрута, — відмахнувся Лиходій і демонстративно зжер один шматок із тарілки. — Ти мені живою потрібна, а псувати їжу — це взагалі моветон.

— Ага, — невизначено протягнула Принцеса і все-таки забрала тарілку собі. Пиріг просто танув у роті. — Дякую, дуже смачно.

— Бабусин рецепт, — розплився в задоволеній усмішці Лиходій. Йому рідко спадало на думку когось пригощати, тому похвала видалася вдвічі приємнішою. — Добавки хочеш?

— Давай, — Принцеса протягнула порожню тарілку.

— Ти як сьогодні почуваєшся? Вигляд не дуже, якщо чесно.

— Та з якого дива мав би бути кращим? Я ж не в СПА-готелі, а у твоїй тюрмі.

— Не знаю, що таке «спа», але ідею, здається, вловив. Тебе б помити, переодягти та причесати треба, а то з’явиться Дракон — рятувати не захоче.

Принцеса обурено роздула ніздрі, але промовчала. Розпливчаста надія на те, що їй дозволять відмокнути в гарячій ванні, налаштовувала на миролюбний лад.

— Давай так, — продовжив міркувати Лиходій. — Підпорядковувати тебе магією не хочеться — витратно це, та й побічних ефектів багато; у кайданах митися незручно, сюди ванну не поставиш. Мабуть, залишається тільки випустити тебе на годинку під чесне слово, що не будеш тікати. Підберемо тобі одяг, приведемо до ладу, і поверну тебе сюди назад. Згода?

— Дивна пропозиція, — хмикнула Принцеса. — Я ж обманути можу.

— Та ні, — розслаблено відповів Лиходій. — Тут ніхто брехати не зможе, все закляттями правди пронизане: і ґрати, і ланцюги, і твоє ліжко. От перевірмо. Спробуй мені щось збрехати. Наприклад, у тебе очі карі?

— Ні, — чесно відповіла Принцеса, хоча щиро збиралася сказати «так». — Блакитні.

— От і я про те саме. А де Дракон з артефактом, знаєш?

— Гадки не маю.

— І як його викликати, теж не знаєш?

— На жаль.

— Шкода, — щиро зітхнув Лиходій. — То тікати будеш, якщо випущу?

Принцеса замислилася, прокручуючи в голові фразу Лиходія про те, що «тут ніхто брехати не зможе» (а «ніхто» — це ж і сам викрадач, чи не так?), і видала ретельно сформульовану відповідь:

— Обіцяю не тікати від тебе протягом часу, який потрібен, щоб поїсти, помитися й переодягнутися. А далі — вже як піде, — вона розвела руками.

— Хм, мабуть, годиться, — задумався Лиходій.

— А ти мене потім відпустиш? Коли артефакт отримаєш, — Принцеса перейшла в наступ.

— Так, — відповів Лиходій і сам здивувався своїй відповіді.

— А Дракона?

— Як вийде.

— А навіщо тобі артефакт? Що він робить? — Принцеса вирішила скористатися ситуацією по максимуму.

— Ну ти й нахабна! — захопився Лиходій. — Для ритуалу.

— Якого?

— Складного.

— А яка мета у ритуалу?

— Унікальна.

— Це небезпечно для навколишніх?

— Багатопараметрична система, результат залежить від маси факторів.

— Щось зле?

— Зло — суб’єктивна категорія, заснована на емпіричному досвіді суб’єкта сприйняття й релігійно-моральних концепціях конкретного виміру, а тому не може застосовуватися як оцінювальна метрика впливу об’єктів та суб’єктів одне на одного.

— Ти ж розумієш, про що я питаю. Не відповіси по-людськи? — набурмосилася Принцеса.

— Звісно, ні, — Лиходій виглядав напрочуд задоволеним. — Але спробу зараховую, молодець. От тільки вибач, але у питаннях ведення допитів там, де ти вчилася, я викладав.

— Та вже зрозуміла, — зітхнула Принцеса. — Мабуть, ванна моя накрилася, так?

— Чого це? — щиро здивувався Лиходій. — Гарне протистояння з ранку стимулює мозок. І врешті-решт, мені навіть цікаво, що з цього всього вийде.

А вийшло непогано, принаймні для Принцеси. Вперше з моменту переміщення між світами вона змогла розслабитися й поніжитися в тепленькій водичці, вимила й висушила локони, навіть трохи знахабніла й прихопила з собою ароматичних олій. Загалом, відчула себе людиною. Лиходій люб’язно підібрав для неї ошатну сукню за розміром. Блакитну, з білою оторочкою по коміру та рукавах, пишною спідницею і бантиком на талії. У комплект входили пантофлі, на пів тону темніші. Принцеса подумала-подумала, і не стала уточнювати, звідки у горбатого дядька більш ніж середнього віку взагалі взявся в господарстві жіночий одяг. Іноді менше знаєш — міцніше спиш.