Частина 6

У підземеллі було сиро, холодно, гидко й задушливо. Антураж відповідав канонам: кайдани, ґрати, пліснява на стінах, розмірний брязкіт ланцюгів десь у глибині темного коридору й одинока масляна лампа на стіні. Принцеса сиділа в куточку камери, скрутившись на дерев’яній лавці, що слугувала ліжком, і куталася в єдину суху й теплу річ у всьому підвалі — виданий Лиходієм в’язаний вовняний плед. Зелений. У рожеві квіточки. З милими зірочками та єдинорогами, щоправда, не білими, а темно-бузкового кольору.

Принцеса небезпідставно підозрювала свого викрадача в роздвоєнні особистості. Іншого пояснення наявності в домі міжсвітового злочинця, контрабандиста і маніяка отакого кислотного в’язаного чудовиська вона так і не вигадала. «Мабуть, його друга особистість — недолюблена підлітка або бабця-в’язальниця зі столітньою катарактою», — вирішила про себе Принцеса, але подачку прийняла, бо надто вже холодно й паршиво було в камері.

Лиходій виявився небагатослівним, але свою злочинну діяльність все ж пояснив: Дракон поцупив у нього з-під носа якусь священну каменюку, втік у цей світ і десь тут зачаївся. А оскільки єдиним важелем впливу на перерослу ящірку була дивна й протиприродна (з погляду Лиходія) прив’язаність Дракона до Принцеси, то останній тепер належало сидіти в підвалі й вдавати з себе приманку. З гріхом навпіл це могло б спрацювати. Якщо Дракон клюне, то припхається рятувати дівчину — так міркував Лиходій. І тоді Принцесу можна буде обміняти на камінчик. Як прояв люб’язності, старигань навіть пообіцяв присягнутися, що не завдасть шкоди обом дурникам. Зрештою, Лиходієві справді було байдуже до цієї парочки індивідів. Робити персональні капості — аматорський рівень, негідний прафесілнала. Душа Лиходія прагнула видатних досягнень.

Декілька годин тому, зрозумівши, що Дракон з артефактом змився якісно й остаточно, вкрай розлючений Лиходій рвонув на пошуки. Портал із печери доправив втікача прямо у вежу Лиходія, тобто шукати особливо довго й не планувалося. Але Дракон виявився напрочуд живучим і хитрим гадом: за ті десять хвилин, що відірвали його від переслідувача, він заховався настільки ґрунтовно, що навіть магічна куля відмовлялася його показувати. Чи то неук все-таки згадав пару заклять для відводу очей, чи то калібрування сфери знову зіпсувалося, але факт залишався фактом: Лиходія обставили, причому на його ж території та його ж засобами.

Лиходій скреготнув зубами, змушуючи себе заспокоїтися й згадати, що його перевагою є злісний розум, здатність до аналізу й планування, а також позитивне мислення, без якого в лихих справах ну от ніяк взагалі! Він спробував знайти хоч щось хороше в нещодавніх подіях і таки знайшов. Фігуристе жіноче тіло залишилося у світі з зеленим небом, а до себе додому Лиходій повернувся у звичному й такому затишному образі зла-у-балахоні. Випустивши пару й розгромивши для остаточного релаксу водонапірну вежу та курник у дворі, Лиходій заспокоївся. І тут його осяяла геніальна думка: десь там ще ж залишається Принцеса, яка взагалі не в курсі подій, а тому беззахисна й самотня.

Створюючи портал цього разу, Лиходій постарався заздалегідь висякатися, поставити три шари захисту навколо і взагалі п’ятнадцять разів усе перевірити, виключаючи будь-яку неточність. І його старання дали взнаки: йому вдалося ідеальне переміщення, викрадення і повернення додому. Принцеса відбивалася, як перекупка від шахрая на базарі, лаялася, як п’яний матрос, дряпалася, як кішка, хвора на сказ, але все одно не витримала натиску магії та здалася, отримавши полуторну дозу сонних чарів, змішану з печатками, що тимчасово пригнічують волю.

Лиходій нарешті витер піт, підлікував кровоточиві садна і кинув полонянку в камеру. Оцінив плоди своєї праці, полегшено зітхнув, потер руки та знову почав чхати, як навіжений. «Треба б плісняву виводити, так і до астми недалеко, — подумав він, — та й холодно тут, як би не померло дівчисько». Сходив у вежу і приніс Принцесі плед, бо ж замордувати її завчасно до смерті не входило в його плани. Красуня засичала, як зміюка, якій наступили на хвіст, але вовняного монстра забрала, видавши наостанок, що за пиріг із «культиста в балахоні» ще стягне в трикратному розмірі.

У сухому залишку ситуація була приблизно та сама, що й уранці — тобто двоє «ждунів» і один «загубленець», — але от акценти змістилися порядно, а диявол, як відомо, криється в деталях. І якщо вранці у будь-кого з трьох наших героїв було хоч якесь уявлення про те, як ситуація розгорнеться далі, то тепер кожен відчував глухе роздратування від повної непередбачуваності власного майбутнього.

Наприклад, Принцеса була близька до того, щоб повністю втратити присутність духу. Цей світ виявився для неї таким само матеріальним, як і її власний, тобто крізь стіни й прути ґрат вона проходити не могла. Але от умови перебування погіршилися в рази. Перспективи вибратися звідси були туманні. Враховуючи, що єдина істота, яка теоретично могла б зацікавитися її долею, злиняла у невідомому напрямку з дорогоцінним артефактом — так взагалі паскудні.

Їсти хотілося до чортиків, ще більше хотілося врізати Лиходієві чимось важким поміж очей, але викрадач, навчений гірким досвідом, тримався осторонь і в дискусії не вступав. Слабка надія, що все, що відбувається, — це просто кома з галюцинаціями, і скоро її відкачають, танула на очах. Принцеса визнала, що вона налякана, деморалізована і близька до відчаю, тому цілком може порюмсати в куточку. Так, для різноманітності.

— Де ж ти, динозавре летючий? — тихо схлипувала вона собі під ніс. — Ти тільки не кидай мене, будь ласочка.

=========

Подарунок від неперевершеної Марго Вольської: промокод на її книгу "Полонянка для повелителя криги, або Плата за оману"