Частина 5

Принцеса прокинулася в сутінках. Сонно потерла очі, підвелася й відчайдушно позіхнула. Внутрішній годинник беззмістовно цокав у незрозумілому напрямку. Зозуля замість того, щоб відраховувати час, вочевидь, окопалася в нетрях свідомості та вибиратися назовні не квапилася. Зеленкувате, всіяне чужими зірками небо за вікном зверхньо мовчало, ранок чи вечір — обирайте самі, шановні. Хитаючись, наче п’яна, Принцеса допленталася до вмивального тазика в кутку кімнати й оглянула свою пом’яту фізіономію в крихітному вузькому скельці, що виконувало роль місцевого дзеркала.

— Оце так красуня. Так ти не те що Дракона не привабиш, а ще й чаклуна нещасного налякаєш до півсмерті. Накиває ж п’ятами від тебе, як тоді повертатися будеш? — похмуро поцікавилася вона у відображення, яке, звісно ж, розумно промовчало у відповідь.

Принцеса вмилася і вологими руками спробувала розправити пом’ятий одяг, щоб привести його в пристойний стан. Результат виявився геть незадовільним, точніше, результату взагалі не було. Розірваний комірець та неохайні зморшки на тканині нікуди не поділися, але до них додалися мокрі плями. Принцеса тихенько вилаялася, покопирсалася в рюкзаку, витягла на світ божий вузенький гребінець і старанно прочесала золотисті пасма. Вигляд у неї одразу став не таким дико-первісним, і настрій плавно поповз угору. За вікном потихеньку густішали присмерки.

— Ага, все-таки вечір. Ох вже ці мені зсуви в часі, годин дванадцять різниці з домом, весь мій графік коту під хвіст, — зауважила Принцеса. — І де ж цього Дракона з обіцяною їжею носить?

Але в кімнаті Дракона не було зовсім — ні його речей, ні їжі, ні навіть слідів бруду на підлозі; другий край ліжка теж виявився не зім’ятим. Отже, напівголий красень так і не повернувся. Принцеса рішуче струснула локонами й попрямувала вниз: пошуки єдиного союзника слід було починати з трапезної зали.

У трактирі було не проштовхнутися від відвідувачів. Закінчивши всі денні господарські справи та згорнувши галасливу торгівлю, народ потягнувся до вічних цінностей, тобто їжі та алкоголю. Сиділи на всьому, що підходило для цієї мети: лавах, стільцях, бочках, ящиках і навіть мішках. Гамір стояв такий, що втомлена від подій дня голова Принцеси миттєво вирішила розболітися. Хтось голосно заіржав над вдалим жартом, десь вимагали пива й браги, двоє лаялися, за кутовим столиком взагалі зібралася шумна юрба вболівальників — там грали в якийсь місцевий аналог доміно. У повітрі висів такий густий запах їжі, вина, димку і бозна-чого ще, що хоч сокиру вішай. Між відвідувачами бадьоренько снували подавальниці, примудряючись прослизати зі зміїною спритністю в непомітні для стороннього ока вільні місця, не впускаючи при цьому ні кухлів, ні тарілок.

Принцеса бочком-бочком протиснулася до барної стійки. Тут теж не було вільних місць, щоб посидіти, але можна було хоча б постояти. Хвилин за п’ять її помітив товстун-трактирник і підкотився прийняти замовлення.

— О! Відпочили вже? А у нас тут сьогодні людно. Чого бажаєте?

— А що є? — розгубилася Принцеса, гарячково міркуючи, що з місцевої кухні витримає її шлунок. Раптом вони тут тарганів їдять чи мух отруйних.

— Якщо будете чекати, то хоч кабана на рожні приготую, — хмикнув дядько, — але якщо хочете швидше, то залишився пиріг з яблуками, холодна курятина і будь-яке питво: від води до перцівки.

— Не треба перцівки, — з полегшенням видихнула Принцеса. — Пиріг давайте і компот який-небудь.

— Це я мигцем, прекрасна панно! — відгукнувся дядько і покотився в бік кухні.

Передавши замовлення, він одразу повернувся, щоб розлити по кухлях інших відвідувачів щось темне й пінне з сильним солодким запахом. Принцеса прикинула, що, найімовірніше, це медовуха чи щось подібне, але скуштувати незнайоме питво не наважилася. Зате наважилася запитати про Дракона — він би точно не відмовився від дегустації смаколиків з іншого світу. Коли дядько приніс і поставив перед нею тарілку з солідним і рум’яним шматком випічки, дівчина притримала його за рукав і запитала:

— А ви не знаєте, де хлопець, що зі мною прийшов? Сорочка розхристана, м’язи ого-го, штани вузенькі. Високий такий, примітний.

— Де він — не скажу, бо ж не знаю, а от що давно пішов, так це бачив. Ще в обід. Спустився, дров мені нарубав на пів року вперед, їжі замовив і випивки. А потім панянку якусь підчепив, із приїжджих, мабуть. Гарна, чортяка, гаряча, аж самому серце зашкварчало в грудях! Через неї тут ледь бійка не зчинилася. Але твій хлопчина її захистив, прикрив, так би мовити, своїм тілом, — трактирник масно посміхнувся. А потім остаточно добив Принцесу: — Разом і пішли вони, за ручки тримаючись. Якщо хлопець досі не повернувся, до ранку вже на нього не чекай. Від таких жіночок, як та, з власної волі не йдуть. Не ображайся тільки, — одразу почав підлещуватися він, — ти теж нічого, красива. Але як картинка: їв би паляниці, та зубів немає.

— Зуби-то я йому підправлю, як з’явиться, — Принцеса аж сама здивувалася тому, як злобно це пролунало. От же ж повій, бахур, ловелас недороблений! Нам чаклуна шукати, а він по бабах пішов!

— Ти це… ти не заводься тільки, добренько? — зам’явся трактирник. — Скандал тут влаштуєш, народ мені розлякаєш. Хочеш, он будь-кому підморгни — миттю твій буде. Я б і сам вдарив за такою красунею, та вік вже не той. Але вільних хлопців тут хоч греблю гати. Відпочинь, пар випусти, розслабся. Потім воно якось легше миритися буде. Їж ось, поки гаряче, — він посунув до неї частування.