Частина 4.1

Лиходій визирнув з-за плеча нападника і ледь стримав захоплений подих, таким прекрасним видавався Дракон у пориві шляхетного гніву. «А все-таки жінкою бути нічогенько, цікаво, — подумав він. — Клюнув, рибко ж ти моя золота, клюнув!»

Дракон дуже пильно дивився на двох п’яненьких. Погляд його був важким і чіпким, а вишкір рівних красивих зубів — багатообіцяльним. П’яненькі мовчки прорахували теоретичну дальність польоту власних тіл при зустрічі з драконячими кулаками та тихцем, бочком-бочком, зсунулися до виходу. Лиходій чарівно посміхнувся і кинувся дякувати рятівникові. А Дракон несподівано зніяковів і навіть якось знітився. От ніби й вищий на півтори голови, ніж чорнокоса красуня, і набагато грізніший, а бач: поплив, як масло на гарячій пательні. Настільки, що навіть не глянув на ауру красуні, безкомпромісно мандруючи кудись у омріяну далечінь під ніжне дівоче щебетання.

Лиходій старався щосили, аж зі шкіри геть пнувся! Довелося залучити чималий життєвий досвід і навіть згадати пару видів спокушання, якими з таким задоволенням користуються дами, коли бажають заморочити голову багатшому хлопцеві.

Загалом, десь за пів години Дракон був, що називається, «готовий». Він би й на край світу пішов за одним словом красуні, а тут якраз мова зайшла про те, що дівчині життєво необхідно відвідати одне особливе місце. І звісно ж, ніяк без його допомоги. Дракон вуха й розвісив, покірно тупаючи слідом за дівчиною зі звабливими стегнами геть із трактиру. Не згадав він ні про те, що взагалі-то йому чаклун потрібен був, ні про те, що на другому поверсі мирно сопить Принцеса. Ні про те, що їй у цьому магічному світі без супроводу буде ой як важко! Оговтався лише коли дівчина рішучим кроком перетнула все село і вибралася за околицю.

— Гей, а куди ми, власне, йдемо? — насторожився Дракон. Свіже повітря якраз почало вивітрювати винні пари з його мізків. — Ти ж казала, що тобі з вантажем допомогти треба. Я думав, ти з місцевих, у селі живеш.

— Майже в селі, — ухилився від прямої відповіді Лиходій. — Трохи далі, я покажу.

— Там, чи що? — Дракон спробував розгледіти, чи не сховався в найближчому яру якийсь самотній будиночок.

— Що ж ти такий допитливий? — сплеснула руками красуня і рішучим кроком підійшла до Дракона впритул, щоб обвити його шию руками. — Ти менше запитань став, дівчата цього не люблять.

І дівчина впилася Дракону в губи в справжнісінькому поцілунку. Ну, ми-то з вами пам’ятаємо, що не зовсім дівчина, а старий капосник зі сколіозом, ще й схибнутий на артефактах. Але поцілунок все одно нічогенький вийшов: із жаром, вогником та іскорками. І магією підпорядкування на додачу.

— Ось так значно краще, — промуркотів Лиходій, розмикаючи обійми. — А тепер йди зі мною і мовчи. До речі, поголися потім, колючий — жах, усі губи подряпав мені своєю щетиною.

І помахом руки відкривши портал прямісінько до артефакту, Лиходій штовхнув у чорну вирву свою жертву.

Артефакт мирно стояв на п’єдесталі посеред якоїсь богом забутої печери. На вигляд він найбільше нагадував каламутний кристал невиразного сіро-жовто-зеленого кольору, але його грані світилися отруйно-зеленими іскорками, дуже схожими на магію самого Лиходія.

— Це що таке? — запитав ошелешений Дракон, озираючись навколо. — Як ми тут опинилися?

— Як-як? Порталом прийшли, — буркнув Лиходій.

— То ти чаклунка? — думки Дракона почали нарешті розвертатися у правильному напрямку.

— Щось на кшталт, — хмикнула дівчина, тобто Лиходій.

— Це ти перенесла мене в цей світ? — допетрав Дракон. — Не спитавши дозволу і не попередивши заздалегідь?

— А чого мені тебе питати? Дістанеш мені цей камінець — відразу ж відпущу. Справи на пів хвилини.

— І чого відразу не сказала? Цілуватися полізла, наговорила дурниць усіляких, — образився Дракон.

— Ти камінь забирати будеш чи ще пів дня базікатимемо? — похмуро уточнив Лиходій. — А то дивись, передумаю ще, якщо настрій у мене паршивий буде. Залишу в цьому світі, сам вибиратися будеш, як зможеш.

— Сама чого не візьмеш?

— Не можу: полярність не та, — Лиходій провів рукою крізь кристал. Рука пройшла наскрізь, не потурбувавши артефакт. — Або фазність. Я для нього нематеріальний.

— Ого! — щиро захопився Дракон і потицяв пальцем артефакт — твердий, холодний, як і належить каменюці.

— От і молодець, — розплилася усмішкою дівчина, — а тепер клади його сюди — і справі кінець, — вона простягнула драконові дивного вигляду коробочку.

Але Дракон несподівано для самого себе здригнувся і притиснув камінець до грудей.

— Слухай, а ти добра чаклунка чи зла? — раптово запитав він. — А то віддам тобі камінь, а ти когось спопелиш. І Принцесу ще додому треба повернути, а не тільки мене.

— Віддай кристал, ящірко ти недороблено!

— Присягнися, що виконаєш обіцянку! — вперся Дракон.

— Кристал сюди!

— Гарантії безпеки! — рявкнув Дракон, відступаючи до стіни.

— Ах, гарантії, — просичав Лиходій противним голосом. — Ну зараз я тобі покажу гарантії!

І Лиходій кинувся вперед, щоб вибити кристал із рук Дракона. Ось тільки не розрахував, що Дракон усе-таки хлопець спортивний, тренований, нехай і не дуже кмітливий. Проте тями, що справа пахне смаженим, йому вистачило, тож молодик плавним танцювальним рухом відскочив убік, пропускаючи Лиходія повз.