Частина 4

Звісно, коли Дракон намахався сокирою та дістався заповітних тарілок та кубків, на вході в трактир намалювався Лиходій. Чи в такому тілі логічніше називати його Лиходійкою? Коротше, втілена підступність припхалася. Господарським оком оцінивши майбутнє поле бою, Лиходій миттю виокремив свою жертву із загальної маси та рушив у її бік.

Дракон, захоплений їжею, взагалі про все забув, і вже точно — про пошуки якихось там магів. Він з насолодою смакував апетитну пташку, засмажену на рожні цілком, заїдав її свіжим хлібом та, згідно з правилами здорового харчування, доповнював все це місцевими овочами, хай ті й були веселкових кольорів. Погодьтеся, коли чоловік, а надто — дракон, голодний, він навіть на навколишніх пишногрудих дам дивиться з легким відтінком м'ясожерної цікавості. Причому в даному конкретному випадку — в самому прямому сенсі цього слова, який тільки існує.

Лиходій продефілював, плавно похитуючи округлими стегнами, повз столик Дракона. Дракон стегна проігнорував, явно віддаючи перевагу засмаженим крильцям.

Лиходій картинно відкинув на спину широку косу і, поправивши декольте, вмостився за столиком навпроти. Дракон із щирим інтересом вивчав вміст винного глечика.

Лиходій опустив лікті на стіл, приймаючи найвигіднішу позу, і млосно кліпнув віями, не зводячи палкого погляду з Дракона. Дракон задоволено гикнув, ригнув, обтер руки серветкою та блаженно замружився.

Це був провал.

Проте шанувальники у Лиходія все-таки намалювалися, хоча й несподівані. Двоє місцевих ловеласів, явно напідпитку, петлястими траєкторіями зайшли на посадку за столик Лиходія.

— Так багато дівчат, але я вибрав тебе*, — п’яненько затягнув один із них.

— Я не вірив в любов, та цепануло мене, — підтримав другий.

— Красуне, чому цього дивного вечора нудьгуєш сама? Нетутешня, мабуть? — продовжив перший.

— Ми можемо влаштувати екскурсію по видатних місцях! Без-кош-тов-но! — від душі запропонував другий.

Лиходій від несподіванки аж розгубився і часто-часто закліпав очима. Вийшло зворушливо, невинно і дуже спокусливо, від чого чолов’яги остаточно розтанули.

— Я люблю, коли сплю, я від тебе дурію. Я до всього ревную, я від тебе балдію, — розсипався перший у компліментах, поки другий вирішив, що балачок уже досить, і потягнувся помацати прекрасну незнайомку за апетитні вигини молодого тіла.

Відчувши чужі пітні ручки там, де їх от вже точно не повинно було бути, Лиходій аж заверещав і підстрибнув на місці. А потім визвірився на непроханих кавалерів:

— Геть пішли, хами п’яні!

Мужики напружилися. Мужики засмутилися. Мужики розгубилися. В їхніх п’яних очах плеснула образа і щире розчарування.

— Чого це ти комизишся? — заївся перший.

— Що, недоторку вдаєш? — уточнив другий. — Так ми заплатимо. У нас он що є, — і він вийняв з кишені блискучий сріблястий кружечок.

— Руки прибрав негайно! — погрозливо зашипів Лиходій, але жіночим голосом вийшло не так вже й страшно. 

— Інакше що? — перший наче навіть протверезів від обурення.

— Інакше я їх тобі вирву, і тобі теж, до речі, — Лиходій тицьнув пальцем у другого п’яницю. — А потім пришию назад, тільки от не тим боком, не в тому порядку і не до того місця, зрозуміло вам?

— А ти гаряченька штучка, — другий залицяльник, досі літаючи в алкогольних хмарах умиротворення, схоже, не перейнявся серйозністю погрози. — Люблю таких, навіть дуже. Як на мене, баба має бути як горілка з перцем: гаряча, гіркувата і така, щоб до нутрощів пробрало.

— Я тобі так до нутрощів зараз проберуся, що потім тельбухи збирати по шматочках будеш! Зі стелі.

Лиходія аж теліпало від щирого й праведного обурення. Це що ж виходить, усі жінки, які симпатичніші за болотяну жабу, з таким стикаються в житті? Вже й не посидіти культурно, не випити, не розслабитися, коли в тебе груди четвертого розміру і дупка нічогенька? От же ж виродки, ну зараз він їм!

— Ти це, ти за словами стеж, — набурмосився перший. — Мовчання — окраса жінки, а язик довгий все псує. Ось поки ти тільки слухала, то була перша красуня, а зараз дивлюся — і вже ні в чому не впевнений: і дупця надто широка, і кілограмів зайвих з десяток.

— Ти ще побалакай у мене трохи, я тобі балакалку-то й відірву, — ласкаво пообіцяв Лиходій.

— А ось це вже занадто, крале.

Чоловік встав, Лиходій теж. У цьому тілі Лиходій виявився на голову нижчим і набагато вужчим у плечах за супротивника. Ще й руки — ніжні, з молочно-білою шкірою і тонкими ледь помітними венами — явно не призначалися для бійки. «І не почаклуєш особливо, — розчаровано зауважив він, — бо ж злякаю головну дичину, ще втече мій дракон». Мужик тим часом навис над Лиходієм похмурою хмарою і тихо, загрозливо промовив:

— А тепер перепрошуй, і швидко. І так, щоб я повірив, що тобі щиро шкода. Інакше шию скручу.

Другий п’яниця тільки схвально сопів Лиходієві в потилицю, підтверджуючи, що я, мовляв, теж душа ображена і вимагаю відшкодування моральних збитків. У трактирі повисла напружена тиша. І тут поруч рипнув чийсь стілець, протяжно й тоскно шкрябаючи ніжками по кам’яній підлозі.