Частина 2.1

— І чого це я привид одразу, — образився красень. — Дракон я.

— Це я бачила, — не стала сперечатися Принцеса. — Але ви ж мертвий? Інакше як пройшли крізь мене?

— Це ти безтілесна мара, — буркнув він. — Тому, мабуть, і пройшов.

— Маячня, — викарбувала дівчина. — Я справжнісінька, дивись.

Вона підняла камінець із землі, перекинула його між долонями на манір жонглера, а потім відправила в політ одним точним ударом досвідченого дворового футболіста.

— Так і я теж справжній, — на доказ Дракон повторив її дії, хоча спритності в них було не більше, ніж у корови на льоду.

— Не привид? — вона з сумнівом закусила губу.

— Ні.

— Дай руку.

Їхні руки очікувано пройшли одна крізь одну.

— Отакої... — підсумувала Принцеса.

— Ну ні хріна собі, — не став сперечатися Дракон.

Вони переглянулися і нестримно зареготали. До сліз і спазмів у животі, з похрюкуванням і схлипами. Стрес так виходив, бач, коли адреналіну багато в крові, а небезпека минула. Стояли, дивилися один на одного, як два ідіоти, і зупинити той сміх не могли.

«А він нічого так, симпатичний», — раптом подумала Принцеса.

«А вона красуня, і форми які!» — неочікувано визнав Дракон. 

Але, звісно, обоє промовчали.

— Що робитимемо, звіроящірко? — нарешті перевела подих золотоволоса. — Я так розумію, ти тут головний по магії. Нас що, чаклунством сюди затягли?

— Ага, через портал, скоріш за все, міжсвітовий: у нас такого неба немає, а портали нам на першому курсі показували.

— І у нас немає, — Принцеса помилувалася подвійним сонцем над головою. — То ти вчений маг, виходить? Можеш нас назад відправити? По домівках, чи що…

— На жаль, ні, — хлопець почервонів як рак. — Я той іспит списав, нічого про міжсвітові не пам’ятаю, тільки як виглядають. Ні створити, ні відновити не зможу.

— То ти двієчник і нероба? — розчаровано зітхнула дівчина. — От послали ж мені галюцинації, де ж я так завинила? Наче й кошенят не ображала, і бабусь через дорогу переводила… — бурмотіла вона собі під ніс щось незрозуміле. — Але якщо не ти мене викрав і я не я тебе, то хто тоді викрав нас обох? І як звідси вибратися назад?

Дракон почухав потилицю, роззирнувся.

— Пощастило, що хоч світ для життя придатний. Повітря терпиме, гравітація помірна, температурний фон наче нормальний. Бо то всяке могло бути.

— Стривай, значить про гравітацію і температуру ти знаєш, а про портали — списував?

— Я ж не зовсім дурень, — ображено підтиснув губи Дракон. — Просто пам’ять дірява, та й учитися в магічному університеті мене змусили.

— Батьки за красиві очі прилаштували чи хабаря дали?

— Це як?

— Ох. Ну… дали гроші, золото, камінці блискучі, не знаю, чим ви розраховуєтеся. Або зв’язками своїми скористалися.

— Зв’язками, — покаянно визнав Дракон. — Я б іспити вступні не пройшов.

— Ой халепа, — не по-принцесівськи зітхнула Принцеса, поки Дракон тишком її розглядав. — Не витріщайся на моє декольте, збоченцю! — суворо зажадала вона, підтягуючи порваний комір футболки. — А чого ми з тобою навколишніх предметів торкатися можемо, а одне одного — ні?

— Може, занадто різні вихідні світи? — припустив він несміливо. — Ти з цим світом сумісна наполовину, я — на іншу половину, а одне з одним спільного у нас нічого немає?

— Ото вже точно нічого, — зітхнула Принцеса, подумки даючи собі ляпаса за те, що розглядає напіводягненого Дракона. Якщо хто забув — м’язистого й підтягнутого. — Пішли в місто, ну чи як це тут називається, пошукаємо, може, знайдемо того, хто нас сюди витягнув.

— Логічно! — хлопець навіть духом піднісся. — Раз притягнув сюди (а це багато сили треба), значить, ми йому потрібні. Тут ніхто нас не зустрів, мабуть, ми вивалилися невдало, і він буде нас шукати.

— Дивлюся, логіка все-таки у тебе при падінні не відвалилася, — схвалила його розумовий процес нахабна Принцеса. — Будемо шукати горе-викрадача і пробувати домовитися. Баш на баш.

— Що, пробач?

— Ну... послуга за послугу. Ми йому допоможемо, а він нас поверне по домівках.

— А якщо ні? Раптом злий.

— Це він нас викликав, а не ми його. Мабуть, без нас йому не впоратися, і він від нас залежить, так що сміливіше. Будемо відточувати техніку жорстких перемовин і шантажу.

— А ти ким у своєму світі була? — обережно поцікавився Дракон.

— Студенткою, на юрфаці вчилася, — хмикнула Принцеса.

— Що таке «юрфак»? — розгубився Дракон.

— Це юридичний факультет, неук. Закони вивчала, судову справу.

— І добре вчилася?

— З відзнакою та іменною стипендією, — гордо заявила Принцеса.

— Тоді перемовини ти вестимеш.