Частина 2

Принцеса буденно їхала додому на метро, коли у звичній тисняві вагона відчула руку нахабного кишенькового злодія. І ця рука наполегливо промацувала задню кишеню її джинсів. Дівчина спробувала обернутися, щоб поглянути безсоромнику просто у вічі, але огидний волохатий чолов’яга під два метри зростом, що стояв поруч, геть закрив їй увесь огляд.

— Гей, негайно припиніть! — гарикнула Принцеса через плече теоретичному винуватцю. — У мене там ні телефона, ні грошей!

Рука на мить зникла, щоб одразу ж вхопити її з іншого боку та з силою тягнути за талію. «Це не злодюжка, це сексуальний маніяк якийсь!» — майнула перелякана думка. Рефлекторно Принцеса зацідила ногою в місце передбачуваної дислокації маніяка. Через тісноту вагона вийшло кепсько — вона копнула якусь бабусю, яка вибухнула дикою лайкою. Дівчину знову смикнули та притиснули сильніше, вона запанікувала і, викрутившись усім тілом, запручалася із криком: «Пусти, паскуднику!». Не допомогло: тягнути не перестали. Зате Принцеса нарешті змогла обернутися, щоб наштовхнутися поглядом на абсолютно збентежені обличчя попутників і... шубовснула в чорну вирву, що виринула казна-звідки просто у неї під ногами.

Від страху серце у Принцеси закалатало в дикому ритмі, але, слава богу, до інфаркту не дійшло. Вирва розсипалася так само раптово, як і з’явилася, і Принцесу викинуло кудись у невідомий простір. Мабуть, уперше в житті вона відчула себе котом, що покатався в барабані пральної машини. Ті ще відчуття, доповім я вам. Скажено обертаючись, як космонавт на відпрацюванні позаштатних ситуацій, Принцеса з вереском покотилася по землі, морально готуючись переламати всі кістки, але влучила у щось незрозуміле, що миттєво обмотало з усіх боків, позбавляючи огляду та повітря, зате чудово захистило від ударів об каміння та інші вуличні принади.

Коли падіння припинилося, Принцеса якийсь час лежала тихо й нерухомо, прислухаючись до відчуттів і молячись, щоб руки-ноги були цілі. Але болю, крові та славнозвісної кістлявої пані з сільгоспзнаряддям не спостерігалося, і Принцеса ризикнула спробувати поворухнутися й звільнитися. Насилу виплутавшись із невідомо звідки взятих щільних тканих килимків, вона підвелася й озирнулася.

Те, що це не вагон метро і навіть не тунель чи станція, стало зрозуміло одразу. Не буває в метро помаранчевої трави, зеленого неба і синіх сюрреалістичних метеликів, що мирно пурхають над полем. Рослинність, до речі, виявилася цілком собі нічого, впізнаваною за формою, схожою на пирій або недорослу пшеницю. Джерело милих різноколірних килимків знайшлося неподалік: на похилених стовпах сушилося ще зо два десятки подібних виробів.

А от з іншого боку від цієї етнічної виставки обкуреного психопата на травичці сидів і потирав лапою забиту голову справжнісінький дракон. Із шипами вздовж гребеня, довгим хвостом і гарною зубастою пащею. Принцеса оцінила розмір зубів і шанобливо присвиснула: найменший із них був завбільшки з дві її долоні, а найдовший — не менше ліктя. Білі такі зуби, ні карієсу, ні застряглих кісток попередніх жертв, втім, Принцесі страшенно захотілося загорнутися в килими знову й удати, що її тут немає взагалі.

Тим часом Дракон потихеньку оговтався, спробував розправити крила, охнув, крекнув, випустив пару клубів диму, скривився, різко випрямивши вивихнуту кінцівку. Та з радісним хрускотом стала на місце. Змахнувши для перевірки пару разів крилами, монстр задоволено загарчав і перекинувся. У сенсі на людину перекинувся, а не назад чи, приміром, убік. І озирнувся, розгублено розглядаючи навколишній простір.

Принцеса де стояла на траві, там і сіла на п’яту точку від подиву. Наївне дитя техногенного світу, раніше вона ніколи не бачила, щоб броньований крилатий динозавр всупереч усім законам збереження і на зло славнозвісному нобелівському лауреату, геть не відносно стиснувся, не завдавши шкоди гравітації, часу та простору, й помістився в симпатичне людське тіло. Нічогеньке таке тіло, о так, зовсім нічогеньке. Прикрите до того ж лише обтислими штанами й розхристаною сорочкою. Але сердите й навіть розлючене. І тепер це тіло рішуче попрямувало в бік Принцеси, мабуть, вирішивши, що саме вона стала причиною його кепського настрою та самопочуття.

— Ти! — підтвердив незнайомець найгірші побоювання Принцеси, загрозливо тицяючи в неї пальцем. — Як тільки ти посміла чаклувати наді мною і викрадати з мого світу?

Він навис над беззахисною жертвою, наче меч праведника над головою грішника. Принцеса цілком виправдано обурилася.

— Я вас не знаю, і я з вами на брудершафт не пила, тож не треба мені тикати, — заявила вона, знову приймаючи вертикальне положення. — Нікуди я вас не витягала, і взагалі вперше бачу таке. Самій би зрозуміти, що сталося. Їду в метро, нікого не чіпаю, а тут тиск, вирва й ось навколо вже втілена фантазія хворого наркомана, — вона розвела руками, показуючи, що, мовляв, не в курсі подій і не треба її зжирати на місці.

— Та невже? — примружився людино-ящер. — І з чого б мені тобі вірити?

— А мені яка різниця, вірите Ви чи ні, — гордовито задерла та голову, підкреслюючи звертання на «Ви».

— Ти! — знову вибухнув гнівом Дракон. — Та ти хоч знаєш, із ким говориш?

— Не знаю і знати не хочу! — відрізала Принцеса і гордо потупала геть у бік будівель, чиї дахи визирали з-за килимів.

— Та я тобі зараз влаштую, комашко ти дрібна, відьмо ненавчена, людисько нахабне! — обурився Дракон, намагаючись схопити її за плече, щоб розвернути.

Але рука його зустріла тільки порожнечу, пройшовши крізь тіло Принцеси наскрізь.