4

Дрімота бере мене за руку і за мить ми опиняємося на березі вже зовсім іншого озера. Замість хлюпотіння води тут палахкотить яскравий вогонь. Тільки на відміну від того полум’я, до якого ми всі звикли в реальності, від цього несе не нестерпним жаром, а крижаною прохолодою. На березі вогняного озера стоїть Іван Степанович і жваво щось розказує. Нашорошую вуха і дізнаюся всю розповідь чоловіка.

– Справа в тому, що я бізнесмен. Маю свою фірму, яку рік тому вирішив розширити. Кредити в банках дорогі тож один знайомий напоумив мене позичити гроші в нелегальних лихварів. На жаль справи пішли не так успішно як я спершу планував. Прибутків практично немає, а борги віддавати потрібно. Кредитори люди «круті», вимагають назад свої гроші, вже навіть почали погрожувати розправою мені та моїй родині. То як мені вчинити? Може чкурнути закордон? Там у мене є невеликі збереження, так би мовити «на чорний день». З голоду не помру.

– Як тобі цей жук? – іронічно хмикає Дрімота, а потім неабияк дивує мене своїм запитанням. – Яку б ти йому відповідь дав?

– Чого жук? Звичайна людина зі своїми слабостями та недоліками. На його місці я б все таки розплатився з боргами. То не життя коли весь час треба ховатися і озиратися через плече, чи немає за спиною якоїсь небезпеки.

Яку відповідь отримав невдаха-бізнесмен мені так і не судилося дізнатися бо Дрімота, не промовивши більше й слова, швидко повернула мене в підземну печеру. І не встиг я прийти до тями від того що сталося, як почув солодке позіхання Івана Степановича, котрий повільно повертався з царства сну в буденну реальність. Чоловік ще кілька хвилин вовтузився на ложі, а потім ми разом мовчки вийшли з печери.

Наступною хто спускається зі мною до підземного озера стала жіночка котра цікавилася на моєму обійсті чи насправді я є таким помічним. Зовуть її Ганна, у неї приємний оксамитовий голос і від неї лине солодкаво-квітковий аромат. Супутниця уважно слухає мої інструкції, а потім без будь-яких запитань виконує все як потрібно. Хвилин-дві і вона вже занурена в глибокий сон.

І знову до мене приходить Дрімота з тою самою пропозицією, почути те за чим прийшла щойно заснула візитерка. Не встигаю хоч щось відповісти як ми опиняємося у видінні Ганни. Я бачу що це статечна жінка, середнього віку котра стоїть навколішки біля чаші над якою мерехтливі язички вогню сплелися в обриси обличчя якогось чоловіка.

– Васильку, прийшла я до тебе за доброю порадою, – не відводячи погляду полум’я мовить жінка. – Виросла наша Іринка, стала дорослою, хоче розпочати самостійне життя. На днях прийшла до мене й заявила, що бажає поїхати за кордон, щоб там продовжити навчання. Я знаю що вона у нас розумниця і на чужині у неї будуть кращі шанси на майбутнє ніж тут, але ж вона така ще молода, наївна та недосвідчена. Боюся щоб там не сталося якесь лихо і її не скривдили. Сам же знаєш які тепер непевні часи настали. То як скажеш вчинити мені любий муже, відпустити доньку в далекі краї чи втримати дома?

Вогонь в чашу ніяк не реагує на слова жінки, а Дрімота штурхнувши мене під бік шепче на вухо:

– Дай їй свою пораду.

– Хіба мені можна це робити? – ошелешено мовлю я. – Та й звідки мені знати, що їй порадити.

– Сьогодні можна. А що саме маєш сказати тобі підкаже твоє серце.

Я якусь мить вагаюся, та потім розумію, що мушу це зробити і знаю як саме. Заплющивши очі думкою лину до танцюючих в чаші пелюсток полум’я і ментально поєднавшись з ними в одне ціле кажу:

– Не хвилюйся так дорога жоно і не переймайся майбутнім нашої доньки. Як всі дозрілі пташенята вилітають з гніздечок у яких з’явилися на цей світ, так і наші діти з роками залишають батьківські домівки. Іринка вже сягнула того віку коли хоче пізнати весь світ й нерозумно буде їй забороняти це робити. Вона розумниця й дасть собі раду зі всілякими неприємностями та проблемами, бо без них життя не буває. А ти підтримуй її, давай мудрі поради і люби та лелій за нас двох.

Вочевидь я сказав жінці все що було потрібно бо в наступну мить Дрімота повернула мене в підземну реальність. За лічені хвилини до тями прийшла Ганна і ми неспішно пошкандибали до виходу. Два занурення в чужі видіння відібрали у мене чимало фізичних сил. Вибравшись назовні печери я довго не міг перевести дух та відновити хоч якусь міць в своїх старечих м’язах.