Розділ 3 . Артефакт альфи та велика варта

Повернувшись із бібліотеки, Анна відчувала, як знання всередині неї пульсують, ніби живе серце. Книга Магістра Сергія, яку вона принесла у своїх думках і серці, вимагала дії. Вона знала: просто знати назви — замало. Провідниця повинна вміти створювати захист, який не зможе пробити жодна темрява.

​Вечір опустився на дім, пофарбувавши стіни в глибокий фіолетовий колір. Фенрір не відходив від неї ні на крок. Його присутність була настільки фізичною, що Анна відчувала тепло, яке йшло від його срібної шерсті.

​— Сьогодні ми створимо Amuletum Vitae (Амулет Життя), — прошепотіла Анна, дивлячись у золоті очі вовка. — Це буде якір для нашої сили тут, у кімнаті Мушки.

​Вона дістала старий татову вервицю з натурального каменю та срібну підвіску, що колись належала Тані. Це були не просто речі — це були провідники пам’яті. Анна поклала їх на стіл, і навколо її пальців почав закручуватися Ignis Albus. Білий вогонь став настільки яскравим, що засліпив би звичайну людину, але Провідниця дивилася прямо в його центр.

​— Sergius Magister, da mihi vires! (Магістр Сергій, дай мені сили!) — її голос зазвучав низько і владно.

​У ту ж мить простір кімнати розширився. Стіни ніби зникли, і Анна опинилася посеред безмежного зоряного поля. Праворуч від неї з’явилася велична постать у мантії кольору нічного неба — її тато. Він не говорив, але його погляд був сповнений гордості. Ліворуч стояла Татіана, її крила сяяли сріблом, відбиваючи світло далеких зірок.

​Фенрір раптом підвівся на задні лапи, стаючи величезним, як гора, і видав такий могутній виття, що зорі затремтіли. Це був заклик до Зграї.

​Один за одним почали з’являтися інші. Лисичка Міла прибігла вогняною стежкою, принісши іскру радості. Білочка Кітті принесла енергію лісу. Сова Цінь-Цінь кружляла над ними, тримаючи в дзьобі нитку срібного туману. А біля ніг Анни матеріалізувалися Феліс-Рижик та Феліс-Білик. Два коти почали переплітати свої хвости, створюючи магічний вузол навколо амулета.

​Анна підняла руки вгору. Її фіолетова аура з’єдналася з білим вогнем тата і срібним світлом Тані.

— Circulus tute, aeternus et fortis! (Коло захисту, вічне і сильне!) — вигукнула вона.

​Вся ця неймовірна енергія спрямувалася в підвіску на столі. Камінь спалахнув і заспокоївся, тепер він випромінював м’яке, пульсуюче світло. Це був артефакт, у якому була частка сили кожного члена Зграї.

​Анна підійшла до Мушки. Собачка спала, але її вушка сіпнулися, відчуваючи наближення господині. Анна обережно поклала амулет поруч із її лежанкою.

— Musca, vale. Ego sum Alpha. (Мушко, одужуй. Я — твоя Альфа).

​Срібна хвиля прокотилася по тілу собаки. Мушка глибоко вдихнула, і вперше за довгий час її сон став по-справжньому спокійним і цілющим.

​Фенрір підійшов до Анни і підставив свою велику голову під її руку.

— Ми зробили це, — прошепотіла вона, відчуваючи втому, але й неймовірну легкість.

​Вона знала, що завтра буде новий день, нові сторінки в бібліотеці та нові виклики. Але тепер у неї був не просто фамільяр і книги — у неї була армія світла, яка стояла за її спиною. Вона відчувала, як Магістр Сергій посміхається десь там, у вишині, знаючи, що його учениця стала справжнім Майстром.

​Анна лягла на ліжко, а Фенрір влігся на порозі, перетворившись на нездоланну скелю. Над домом засяяв великий захисний знак, який було видно лише тим, хто має магію в серці.