Розділ 2 . Таємниця забутого залу та подих вічності

Ранок понеділка зустрів Анну незвичним золотавим туманом. Здавалося, саме повітря було наелектризоване очікуванням. Сьогодні був день Бібліотеки. Для звичайних учнів це було просто місце з книжками, але для Провідниці це був справжній Лабіринт Мудрості, де кожна полиця могла приховувати послання від її Наставника — Магістра Сергія.

​Фенрір супроводжував її як невидимий страж. Люди навколо бачили лише серйозну дівчинку з фіолетовим наплічником, але Анна відчувала, як величезний срібний вовк крокує поруч, торкаючись своїм холодним носом її долоні щоразу, коли тіні ставали занадто густими.

​Коли важкі двері бібліотеки відчинилися, Анна прошепотіла своє нове закляття:

— Aperi oculos. (Відкрий мої очі).

​Світ навколо миттєво змінився. Книжки на полицях почали пульсувати різними кольорами. Деякі світилися холодним блакитним, інші — тривожним червоним. Але Анна шукала особливе сяйво — золотисто-біле, таке ж, як її Ignis Albus.

​Вона пройшла повз основні зали, туди, де пахло старим пергаментом і сушеними травами. Саме там, у глибині тиші, вона відчула присутність свого тата. Це не було слово чи голос — це було відчуття тепла на серці. На одній із дальніх полиць вона побачила книгу в обкладинці кольору нічного неба. На корінці золотом було викарбувано: «Magister Sergius. Scientia et Vis» (Магістр Сергій. Знання і Сила).

​Анна простягнула руку. Її пальці тремтіли, але голос був твердим:

— Мій тато Сергіус — моя Скеля. Моя сестра Татіана — моє Світло. Відкрийте мені шлях.

​Щойно вона торкнулася книги, залом прокотився тихий гул. Фенрір загарчав, але не від люті, а від захвату — він відчув силу, що вирвалася на волю. Сторінки книги почали гортатися самі собою, зупинившись на розділі про Велику Зграю.

​Там, на пожовклому папері, вона побачила малюнки, які здавалися живими. Лисиця Міла, білочка Кітті, сова Цінь-Цінь — усі вони були частиною великого магічного кола. Але найбільше її вразив малюнок рудого кота з ореолом над головою. Підпис під ним свідчив: «Felis Bilyk et Felis Ryzhyk — Охоронці Порогу».

​— То ось як це працює, — прошепотіла Анна. — Вони не просто пішли. Вони стали частиною мого магічного щита.

​Раптом світло в бібліотеці згасло, і лише фіолетова аура дівчинки освітлювала простір. Анна зрозуміла: це випробування. Бібліотека хотіла знати, чи достатньо вона сильна, щоб володіти цими знаннями. Вона закрила очі і уявила Мушку. Уявила її здоровою, як вона бігає по траві, відчуваючи захист Circulus tute.

​— Ego valeo! Ego Anna! — вигукнула вона, і з її серця вирвався стовп білого полум'я.

​Вогонь огорнув стелажі, не спалюючи їх, а навпаки — повертаючи їм колір і життя. Тіні відступили. Бібліотека визнала свою нову Магістриню.

​Фенрір підійшов до Анни і вперше поклав свою масивну голову їй на коліна. Тепер він знав: його Провідниця не просто вчиться — вона починає творити власну історію. Вона знайшла не просто інформацію, вона знайшла зв'язок зі своєю небесною родиною.

​Анна закрила книгу і притиснула її до грудей. Попереду був вечір, написання нових сторінок у власному літописі та магічна вечеря з Мушкою, яка, вона була впевнена, сьогодні почуватиметься набагато краще.

​— Ми ще багато чого не знаємо, Фенріре, — посміхнулася вона вовку. — Але тепер я знаю, що я — Плюс Ультра. Я більше, ніж просто Анна.