Розділ 1 . Поклик магістра та срібна тінь

Вечір у домі Анни завжди пахнув особливим спокоєм — сумішшю старої паперової мудрості з татових книг та легким ароматом нічних квітів, що зазирали у вікно. Анна сиділа за великим дубовим столом, який пам’ятав ще дотики Магістра Сергія. Перед нею лежав записник, що мав стати її власним «Магічним літописом».

​Сьогодні все було інакше. Повітря навколо дівчинки ніби згустилося, набуваючи ніжного, але насиченого фіолетового відтінку — кольору Purpura, кольору її власної, досі не розкритої сили.

​— Ти готова, Анно? — пролунав у її думках голос, глибокий і надійний, як сама земля.

​Це був він. Фенрір. Величезний вовк, чиє ім'я колись змушувало здригатися легендарних богів, тепер тихо лежав біля її ніг. Його шерсть переливалася сріблом (Argenteus), а в розумних очах відбивався цілий космос. Він не був просто звіром. Він був її Фамільяром, її тінню і її найвірнішим другом.

​Анна підняла очі на книжкову полицю, де стояла татова книга. Вона знала: Магістр Сергій зараз не може торкнутися її руки, але його знання живуть у кожному слові, яке вона вивчає. Поруч із ним у магічному вимірі була Татіана — її сестра-ангел, чиє світло (Lux) зараз зігрівало кімнату, роблячи тіні не страшними, а м’якими.

​— Petrus Vis. Sergius Magister, — прошепотіла Анна перші слова своєї пісні.

​Щойно ці звуки злетіли з її вуст, у кімнаті спалахнув Ignis Albus — Білий Вогонь. Він не обпікав, а дарував відчуття неймовірної сили. Фенрір підняв голову і тихо завив, підхоплюючи ритм її голосу. Це було не просто навчання — це було повернення додому, у світ, де тварини говорять серцем, а слова латиною змінюють реальність.

​Раптом Анна згадала про Мушку. Маленька собачка лежала на своєму килимку, і її дихання було важким. Дівчинка відчула, як усередині неї закипає рішучість. Вона більше не була просто дівчиною, що робить уроки. Вона була Альфою своєї зграї.

​— Musca vale, vale! — владно промовила вона, спрямовуючи потік Білого Вогню до своєї маленької подруги.

​У ту ж мить на підвіконня стрибнула прозора, золотава тінь. Це був Феліс-Рижик. Він прийшов із тих країв, де тепер жили тато і Таня, щоб принести частинку їхньої любові. Кіт потерся об плече Анни, додаючи до її магії своє мурчання. Фенрір зробив крок вперед, стаючи між Мушкою і невидимими тінями хвороби, вискаливши ікла на все погане, що намагалося затриматися в цьому домі.

​Анна відчула, як її ім’я — Anna, що означає «Благодать», — вібрує в кожній клітині тіла. Вона зрозуміла: те, що вона знала до цього дня, було лише обкладинкою. Справжня книга тільки починалася.

​— Це тільки початок, мій вовку, — сказала вона, гладячи Фенріра по густій срібній гриві. — Завтра ми підемо до бібліотеки. І там ми знайдемо те, що Магістр приготував для нас.

​Фенрір примружив очі, згоден зі своєю Провідницею. Попереду був довгий шлях, сповнений таємниць, але з Білим Вогнем у серці та Срібним Вовком поруч, Анні не було чого боятися.