Розділ 3 . Володар тіней та срібна нитка

​У бібліотеці панувала така тиша, що було чути, як б’ються серця семи учнів. Повітря тут пахло старим папером і... грозою, хоча надворі світило сонце. Книжкові стелажі здіймалися вгору, ніби велетенські вежі, гублячись у темряві під стелею.

​— Дивіться! — прошепотіла Марічка, вказуючи на підлогу.

Там, на запиленій доріжці, світилися сріблясті відбитки лап.

— Це Мушка! — здогадалася Айлін. — Вона пройшла крізь замкнені двері раніше за нас. Вона показує шлях.

​Раптом з глибини залів почувся дивний звук — ніби хтось важко зітхнув. Сімка завмерла. Стас мимоволі стиснув кулаки, а Василь зробив крок назад. З-за кута висунулася тінь. Вона була великою, пересувалася на чотирьох, і її очі світилися тьмяним, сумним жовтим світлом.

​— Це той самий... монстр... — прошепотіла Оля, ховаючись за плече Айлін.

​Істота повільно вийшла на світло. Вона виглядала як великий вовк, але з людськими рухами й дуже сумним поглядом. Вона не гарчала. Вона просто дивилася на Айлін, ніби чекала чогось.

​— Я бачу тебе, — спокійно сказала Айлін, виходячи вперед. — Ти не злий. Ти просто загубився у цій темряві.

​Вона дістала Колечко-Вогонь. Воно раптом спалахнуло не просто фіолетовим, а всіма кольорами веселки. У цей момент з-за стелажів вистрибнула маленька руда іскорка — це була лисичка Міла. Вона підбігла до монстра і почала тертися об його лапу, ніби вони були старими друзями. Надя усміхнулася:

— Вона каже, що він — Охоронець Забутих Слів. Він захищав Татову Книгу всі ці роки.

​Айлін підняла вгору три білих пера. Вони почали обертатися навколо неї, створюючи сяючий білий німб.

— Ми прийшли не виганяти тебе, — почала співати Айлін свою пісню. — Ми прийшли тебе освітити.

​Тінь істоти почала змінюватися. Тепер вона не здавалася страшною. Під впливом пісні й світла перстня, шерсть монстра почала перетворюватися на срібну мантію.

— Дивіться! — вигукнув Юрко. — Він вказує на ту полицю!

​На найвищій полиці, загорнута в старий оксамит, лежала Книга. На її обкладинці золотом було витиснуто: «Книга Світла та Сім Учнів».

​Айлін простягнула руку, і Ключик у її кишені сам стрибнув у замкову щілину на палітурці книги.

— Розділ 10... — прошепотіла вона, відкриваючи сторінки, які світилися власним світлом. — Ось де записана наша справжня історія.