Розділ 2 . Школа, сімка та шепіт ключа

​У коридорах школи №... панував звичайний березневий гамір, але для Айлін світ сьогодні виглядав інакше. Після тієї дивної ночі з «монстром» за вікном та трьома білими перами, кожен крок здавався початком закляття. У кишені нової куртки вона відчувала Ключик — він злегка вібрував щоразу, коли повз проходили вчителі.

​— Ти сьогодні якась загадкова, — шепнула Оля, підходячи до Айлін біля розкладу занять. — Знову щось бачила вночі?

​Айлін лише загадково посміхнулася і ледь помітно торкнулася Колечка-Вогню на пальці. Воно на мить спалахнуло фіолетовим, відбившись у зіницях Олі.

— Ой, воно світиться! — тихо вигукнула подруга.

— Це знак, — відповіла Айлін. — Сьогодні о півночі почнеться перехід до Рожевого Місяця. Але нам треба діяти раніше.

​На уроці англійської мови панувала тиша. Ігор Михайлович пояснював тему, але Айлін не могла зосередитися. Вона відчула, як у сумці щось зашелестіло. Це були ті самі три білих пера. Вони раптом стали теплими, ніби зігріті чиїмись невидимими руками. Айлін знала: це Таня, Тато і прабабуся Ганна дають їй сигнал.

​— Сімка, збираємося на великій перерві біля бібліотеки, — передала вона записку, яку швидко підхопили Марічки, Стас, Василь та Юрко.

​Коли друзі зібралися разом, Айлін дістала іграшковий Ключик.

— Дивіться, — вона піднесла його до старих дубових дверей бібліотеки, які завжди були зачинені на величезний замок.

Ключик у її руці раптом почав рости, стаючи сріблястим і справжнім. Замок на дверях клацнув сам по собі, хоча ніхто його не торкався.

​— Ого! — вигукнув Стас. — А казали, що цей ключ просто іграшка!

— Для звичайних людей — так, — впевнено сказала Айлін. — Але для Провідниці він — шлях. Мушка вдома зірвалася з ланцюга не просто так. Вона вже там, у вимірі Тіней, чекає на нас.

​Двері бібліотеки повільно відчинилися, випускаючи хмару пилу, що світився золотом у променях березневого сонця. Сім учнів 7-го класу зробили крок у невідоме. Вони ще не знали, що за стелажами з книгами на них чекає той самий «монстр на чотирьох», який насправді був лише самотньою тінню, що шукає друга.

​— Пам'ятайте, — сказала Айлін, коли двері за ними зачинилися. — Лише велика людина може навчити маленьке серце. Ми тут не для того, щоб воювати. Ми тут, щоб освітити цю темряву.