ГЛАВА 30

     Янніс.

     Продовжу розповідь з пояснень щодо сюрприза для Лівії. Знаючи про її страх висоти та перельотів в мою голову прийшла шалена думка допомогти їй впоратися з цим. Так народилася ідея про дельтаплан. Залишилося тільки вмовити норовливу… яка вперто відмовляється! Але цим лише додає запалу, ще більше доводячи, що роблю все вірно!

- Відчепись від мене, Яннісе! - роздратовано вигукує і не дає вхопити себе за руки.

     Так і до прірви не далеко! Якщо буде спостерігати виключно за моїми рухами, а не за краєм до якого все ближче!

- Це дуже-дуже погана ідея! - вивертається черговий раз, ледве встигаю її зловити за мить до того, як її нога зіскочить.

- Ой! - злякано видихає і притискається чолом до моїх грудей, лише коли я потягнув її на безпечну відстань, а вона трішки заспокоїлася, то поглянула мені в очі. 

     Тремтливий момент, зворушливий, навіть як для чоловіка. Якби в цей момент ми були б самі, впевнений, що не втримався  від поцілунку. Переводжу погляд на її спокусливі губи, які трішки тремтять від переживання.

- Я буду поряд! - шепочу тихо, переконуючи її. - Довірся мені! 

- Я не можу! - схлипує.

- Все буде добре! Треба боротися й, перемагати свої страхи! 

- Тобі легко сказати, ти безстрашний!

     Її припущення викликає в мене посмішку.

- Ходімо! Ти смілива дівчинка! Я в цьому впевнений!

- Але… - все ще сумнівається.

- Я буду увесь час поряд! Ні на мить тебе не відпущу!

- Обіцяєш? - розчулено перепитує.

- Так! Обіцяю! - відпускаю її з обіймів і ми разом, тримаючись за руки крокуємо до дельтаплана та інструктора, який увесь цей час чекав на нас.

     Тремтить доки нас інструктуют, одягають у відповідне знаряддя, та закріплюють пасками.

     І ось ми за мить до польоту. 

     Відштовхуємося і відчуття паріння накриває обох.

- Я вб'ю тебе, Яннісе! - кричить щосили стискаючи мою руку. - Щойно твоя дупа торкнеться землі! Ні! Ти не безстрашний, ти відбитий, Яннісе!

- Очі відкрий для початку! - сміюся у відповідь.

- Ти-ти… Нехороша людина! - верещить. - Я хочу на землю, негайно! Навіщо я піддалася на твої вмовляння?

- Обережніше з бажаннями, красуне!

     Наш дельтаплан зайшов на коло над морем. Неймовірна краса.

- О, Боже! - вигукує вона.

- Що вже сталося!? - сполохано питаю.

- Яннісе! Яка краса, просто нереальна! 

     О, нарешті хтось розплющив очі! Ну принаймні хоч одне око так точно!

- Вже не так страшно, правда!? 

- Все одно я тебе… - замовкає, бо краєвиди вражають, змінюючись один за одним.

- Знак вдячності, я приймаю виключно у вигляді поцілунків! - шуткую, підвищуючи градус її обурення. 

     Зараз на висоті, тримаючи її в обіймах, відчуваю такі яскраві емоції, і повірте мова геть не про земні краєвиди!

- Навіть не мрій! - кричить. - Я тобі не пробачу цю вихідку! 

     “Ну якщо цю не пробачить, то вже як заробляти то по повній!”, -  вирішив про себе.

     Щойно ніжки блонди торкнулися землі, вона почала розстібати безліч ремінців так швидко як тільки могла, за деякі навіть добряче смикала.

- Ти-ти! Відійди від мене! 

- Заспокойся, вже все минулося! - посміхаюся і допомагаю зняти їй шолом! 

- Це було… - хапаю її, обіймаю і цілую, доки вона не оговталася. Як бачите, винагороду прийшлося взяти самому. 

- Приголомшливо… - додає, щойно поцілунок закінчується, а я її відпускаю. - Ні, ні, стоп, ти не мав права цього робити!

- Що саме, красуне!? - сміюся знімаючи свій захист. - Стрибати з тобою, чи відпускати тебе? 

- Все з переліченого, і цілувати до речі теж! - складає руки на грудях.

- Добре, що я ризиковий! - підморгую їй, спостерігаючи, як її щоки червоніють, чи то від гніву, чи то від інших емоцій.

- А ти вже визначся нарешті, тобі сподобалося чи ні! - переводжу розмову, доки від неї мені не прилетіло. - Може кави?

     Мружить очі, покусуючи губи!

- Знаєш мої слабкості? І щосили тиснеш на них! - стискає кулачки притупцьовуючи.

- Не всі, але хочу дізнатися! - шепочу на вушко, насолоджуючись тим як вона червоніє. - І не лише про слабкості!

- Ще чого! - відвертається від мене, а мої очі автоматично ковзають від її білявого волосся, вниз по хребту до округлих сідничок. 

- То ми йдемо на каву чи як?

- Так! - вигукує майже не роздумуючи.

- Ура, вона нарешті сказала мені “так”!

- Яннісе, не блазнюй!

     Вже за декілька кроків ми знайшли затишний заклад харчування, де виявилося дуже смачно.

- Цікаво, як там Габбі? - запитала Лівія, прожувавши чергову порцію салату, яку відправила до рота.

     Габріела.

- Я далі йти не можу! - зупиняюся й нахиляюся до своїх стражденних колін.

     Якби тільки коліна боліли, в мене болить все. Я не звикла стільки ходити. І… і… мені відверто байдуже на ці пейзажи. На ці руїни, на ці церкви з їх вівтарями.

     А зараз ця фортеця, нащо вона мені? Максимум що я хочу, щоб мій задок перестав чухатися, бо його погризли комахи, і прийняти горизонтальне положення та більше нікуди не йти. 

     Я ж то думала, вдягаючи сукню і підбори, що Янніс буде з нами. Ми погуляємо по узбережжю, він щось розкаже про містечко в якому ми зупинилися. Що у порівнянні з тою зачуханкою Лів, яка вирядилася в звичайні шорти і майку, я буду виглядати приголомшливо, і Ян увесь час звертатиме увагу на мене. А Ітан добряче приревнує, зрозуміє кого ледь не втратив через свої дурощі, вибачиться і в нас знову все буде добре! Потім ще з Яннісом щось та вигадаю, принаймні сестрі розкажу все в подробицях та ще так, щоб вона його ніколи не пробачила!