ГЛАВА 28

     Янніс.

- Прокидайся, красуне! - стукаю у вхідні двері помешкання Лівії вже добрячий відрізок часу. Як мінімум тричі чую, як гучно щось впало. Маю надію, що не вона.

     Нарешті відчинила і заспане личко блонди показується у проміжку дверей.

- Всіх коханців встигла сховати? - жартую.

- Дуже смішно. - супиться вона.

- Ніхто не вчив, що порядні люди о сьомій ранку ще солодко сплять у своїх ліжках? - невдоволено продовжує на півшляху до ванної кімнати.

- Не на мене гримай, а родичам своїм подякуй! Екскурсія в годину пік, коли сонце у зеніті ще те задоволення, мушу нагадати! Це Вам не пам'ятники фотографувати подорожуючи Туманним Альбіоном!

- Хто це вигадав, той хай і встає в таку ранину! - продовжує бурчати.

- Хутчіш, красуне, а то все цікаве пропустите! Що ти вночі робила, сонько? Наче ж не тебе з відділку забирав! 

     Нарешті, Лівія повернулася до кімнати вже одягнена в короткі джинсові шортики та білий топ, на плечах светрик такого ж кольору, як і топ. Волосся зібране у хвіст, мінімум мейку, на голові кепка. 

     Якось навіть проникся. Виявляється, що вона не з тих дівчат, які примудряються ще й на екскурсію одягати високі підбори та накладати тонну макіяжу. А потім всю дорогу скиглять, як вони втомилися, розмазуючи туш та помаду в переміжку зі шмарклями по обличчю.

- Я готова! - переможно вигукнула, взувши кросівки. - Але мій організм вимагає кави, бажано літр. 

- Погано спала вночі?

- Якщо чесно так собі! - щиро зізналася, доки ми крокували до найближчої кав'ярні. 

- М-м. Смакота! - блаженно закрила очі, відкусивши шматочок випічки, запиваючи ароматною кавою. 

     Навіть посміхнувся, так це мило виглядало.

- То що завадило тобі вчора міцно заснути? 

- Знаєш, не могла ніяк відійти від думок, що була на крок від того, щоб пов'язати своє життя з тим покидьком Ітеном! Тут на острові за декілька днів він відкрився геть з іншого боку!

- Він хоч не образив тебе вчора? 

- Ні! - захитала головою. - Стоп! А звідки ти знаєш?

- Бо він вчора бовкнув про ваше з ним побачення!

- От же ж бовдур! Те що було вчора біля побачення і поряд не лежало! - спересердя вигукнула вона. - Видно вирішив помститися за те що  вдарила його.

- Навіть здогадуюсь по чому саме! - тихо прошепотів і відпив зі своєї чашки каву.

- Що ти сказав? - перепитала кліпаючи оченятами. Чи так вже не почула? Чи вирішила прикинутися дурненькою?

- Нічого! - посміхаюся. - Думки вслух. Мерщій допивай, бо вже час. - поглянув на наручний годинник.

- Як на пожежу! - напхала повний рот їжі. 

     “Просто кортить швидше поглянути на пики твоїх рідних, та як вони витягнуться від здивування!”, - додав про себе.

Як то кажуть, задовольнити потребу так, щоб навіть на думку не спадало попросити ще…

- Ще треба забрати по дорозі одного чоловічка! - озвучую, на всяк випадок, якщо вона помітила, що ми поїхали не тією дорогою. 

     Тео, мій добрий знайомий, вже чекав на нас в узгодженому заздалегідь місці. 

- Вітаю! - привітався на англійській мові, і запам'ятав же про моє попередження, що ніхто з нових знайомих не говорить на грецькій мові. 

- Знайомся, друже, це Лівія! Лівіє, це Тео, мій хороший приятель.

- Дуже приємно! - відізвалася вона.

     Лівія.

     Тео виявився чоловіком на вигляд трішки старшим за Янніса. Ну просто вони виглядають зовсім по різному. Янніс, навіть у джинсах та футболці примудряється виглядати статусно, тримається відповідно. Тео ж активно жестикулював та про щось розповідав з заливистим сміхом, майже всю дорого до апарт-готелю де оселилися мої родичі. Думаю з ним точно ніхто не занудьгує. Чоловік високий, досить худорлявої статури, одягнутий в просту футболку з логотипом чогось пов'язаного з цим островом і потерті джинсові шорти.  Очі привітні, волосся темне, смуглявий. Напевно дуже багато часу проводить на сонці. На плечі рюкзак. 

     Це все що вдалося розгледіти, адже повертатися назад доки ми всі їдемо в авто якось незручно.

     Нарешті Янніс припаркувався неподалік готелю.

- Ліві, ходімо, допоможеш розбудити твоїх рідних! - звернувся до мене Янніс.

     Я слухняно вибралася з салону автівки.

    Бачили б ви ошелешені очі батьків та Габріели. А що Ви думали? За свої прохання теж треба відповідати! Наступного разу тричі подумаєте перед тим як про щось проситимете Янніса! 

    Якщо мама з вітчимом виглядали ще більш-менш,  то Ітен так наче по ньому щойно проїхалася газонокосарка! Наче на лобі написано “чому не залишили вчора у відділку”! 

    Щодо Габбі то вона не могла визначитися з емоціями, які слід зобразити на своєму добряче нафарбованому обличчі - щенячий захват від Янніса чи невдоволення від ранкового візиту і що довелося так рано вставати.

     Отже вишикувати біля входу в готель їх вдалося лише через півгодини. 

- То куди ми відправимося спочатку? - прощебетала Габбі, переминаючись з ноги на ногу смикаючи за ручку автівку Янніса. Що не зручно на підборах? М-м. Яка прикрість!

     Та ви  лише погляньте на цю сестру-нахабу! Думаєте ззаду вирішила їхати, дзузьки! Збирається прилаштуватися біля “мого” Янніса. Ну добре, не зовсім мого по факту, але ж…