ГЛАВА 26

     Лівія.

     Нарешті повернулася в своє нове житло. 

     Невже можна видихнути?

     Сіла в крісло. Заплющила очі. 

     Шалений день був сьогодні. Так добре, що нарешті закінчився.

     Хочеться стати під струмінь води в душовій кабінці і нарешті змити цей день. Та сталося не так як мені того хотілося, бо черговий раз залунав мій стільниковий телефон. 

     Якось зарано я вирішила, що на сьогодні досить.

     Якщо це знову Ітан то приймати виклик не збираюся…

     Але на екрані засвітився інший  абонент, цього разу -  мама.

     Дивно. Ну добре, тисну на зелений кружечок.

- Доню! - одразу чую схлипи в слухавці. - Ітана забрали в поліцію. 

- За що? - мою цікавість ніхто не відміняв. Хоча насправді мені не дуже цікава його доля. Нехай Габріела за нього переймається.

- Побився з кимось. - відповіла мама.

     “Як вчасно звідти забралася…!”, - промайнуло в моїй голові.

- Попроси Янніса, щоб він допоміг забрати Ітана з відділку! 

- Яким чином він допоможе? - не можу збагнути.

- Він все ж таки говорить грецькою, народився на цьому острові… - почала мене вмовляти мама.

- Та вона заради мене з Ітаном і пальцем не поворухне, я ж тобі казала… - почувся голос суфлерки, вгадайте кого. Як же ж вона дістала.

- Я спробую, але нічого обіцяти не буду! - сухо відповіла на цю провокацію і поклала слухавку.

     Це якась дичина!

     Почуття злості знову настигло мене. Як так можна? Нареченого Габріели забрала поліція, а я маю шукати як його звідти визволити? Що за постійне використовування? Що за споконвічні спроби все перекрутити з ніг на голову заради своєї користі? 

     Чи відчуваю я свою причетність чи винуватість у тому що сталося? Звичайно ні! Він міг встрягнути у неприємності і без моєї участі! Ніхто не змушував вести себе негідно по відношенню до мене! Плюс, це сталося коли вже я пішла звідти.

     Декілька разів глибоко вдихнула та видихнула, щоб заспокоїтися. 

    Дістала візитівку, яку залишив на столику Янніс і після хвилини вагань, нарешті зважилася і набрала його номер.

- Алло! - почувся його сонний голос. - З ким розмовляю? - запитав на англійській мові, потім, як я здогадуюсь переклав ще й на грецьку.

- Яннісе! Це я Лівія.

- Що таке, красуне! Вже скучила за мною? Важко було дочекатися до ранку! - увімкнув свій жартівливий тон.

- Дуже смішно! - спробувала втриматися і не відповісти достойно на його кривляння.

- Тоді чим завдячую? 

- Потрібна твоя допомога! Або ж просто відішли мене чи скажи, що не зможеш цього зробити. 

     “І я поставлю плюсик навпроти спроби визволити Ітана. Та й на тому!”, - додала про себе.

- Щось сталося? - сполохано запитав. - Де ти?

- Сталося! Вдома!

- Нікуди не йди! Через півгодини буду! - вигукнув.

- Яннісе! Стій! А запитати нічого не хочеш? 

- У небезпеці ти? - уточнив той.

- Ні! - відповіла.

- Хтось з твоєї родини? 

- Не зовсім! Яннісе, Ітана забрали у відділок поліції, ти можеш допомогти його визволити?

- Це потрібно тобі? 

- Ні! - чесно відповідаю.

- Ну, в такому разі, почекає до ранку! Думаю у відділку він почуватиме себе затишніше ніж з твоє сестрою наодинці!

- Що мені сказати батькам? - перепитала я.

- Трясця! - далі продовжив на грецькій мові. - Чекай буду за півгодини. 

     Поклав слухавку.

     А я почала накидати кола по центру кімнати доки його чекала.

     Думаєте так вже переймаюся за Ітана? 

     Та зараз!

     По мені так хай хоч усю відпустку там просидить! 

     Так, ще й досі злюся через його поведінку по відношенню до мене. На що він взагалі розраховував? Що покличе і я помельтишу одразу за ним як цуцик? Він взагалі з головою товаришує? Хоча про що мова, якщо він обрав Габбі, то у нього вже проблеми з мізками…

    Тепер що стосується Янніса. Якщо вже бути відвертою, то я здивована і зворушена його поведінкою. Так легко прийти на допомогу, навіть не встигла пояснити що сталося! Вчинок достойний справжнього чоловіка. Навіть додам, що чоловіка, якому не байдужа жінка. Погоджуюся, останнє досить сміливе припущення, але вчинки та дії інколи красномовніше слів. Чи не так?