ГЛАВА 24

     Лівія.

- А от з нами ти відмовилася піти на шопінг! - ображено цідить Габріела. 

- Просто Яннісу я пообіцяла першому! - відповідаю, ледь оговтавшись від поцілунку. 

- І для цього треба було вимикати свій телефон? - продовжує сипати  звинуваченнями в мою адресу зведена сестра.

- Яка класна сукня! - вигукнула мама, поглянула на цінник і її очі округлилися.

- То що люба? Тобі подобається? -  запитав Янніс. - Купляю? Чи шукаємо ще?

- На секундочку! - хапаю  за руку і  тягну його в бік.

- Це що було щойно? - шикаю.

- Люба, ти про що? - строїть мені безневинні оченята. 

- Я про поцілунок! - стискаю сорочку на його грудях. - Не клей дурника! Хоч коли ми наодинці! 

- Тобі не сподобалось? - от же злості на нього не вистачає. - А я вважаю, що то було феєрично, бачила б вираз на обличчі твоєї сестри та Ітана!

- То було шоу для них? - мої брови від здивування, і чого вже приховувати,  від розчарування теж, активно поповзли догори.

- А для кого ще? - знову незмінний самовдоволений вираз на його обличчі. - Чого б це я надумав тебе цілувати!?

     Та й дійсно! Чого б то? А влаштувати шоу, то аж бігом! От і вірити в його слова чи ні? 

     А-а! Яка я розлючена, просто б пустила цього самовпевненого типчика на фантики!

     Повертаємося удвох до моєї рідні.

- Продавчине! - гукає Янніс і щойно жінка з'явилася просить. -  Підберіть під  сукню, що на дівчині черевички 36 розміру, а ще сумку, прикраси ну і інші жіночі дрібнички, ви на цьому краще знаєтеся!

     От тут вже Габріелу майже кондратій  схопив! Принаймні один вираз на її обличчі змінювався на інший у геометричній прогресії. Вона так стиснула руку бідолашного Ітана, що той аж скривився. Думаю, останній триста разів пожалкував, що згодився піти з ними замість мене. Ох і гаряча нічка його чекає, виніс мозку забезпечено!

     А Янніс спостерігає за цим цирком і схоже лише розважається та тішиться!

      Янніс.

    Ну добре, добре! Ви мене розкусили! Так! Мені страшенно кортіло поцілувати цю колючку. Перевірити, чи її губи справді солодкі, як мені здалося першого разу. А ще! Впевнитися, що поцілунок з нею - розряд 220V по судинам. 

      Не помилився! 

    Ще й Лівія така, то не чіпай, то  цілуй не відпускай! Так була проти, що ще декілька секунд продовження поцілунку, і її язичок опинився  б у мене в роті! 

    Та ще й привід такий! Підфортило! Бачили б Ви  перекошені обличчя її рідних, особливо недосестри! То було кайфово! І стовідсотково того варте! 

     Тільки тс… Лівії ні чичирк про мої справжні наміри! 

     Повернемося  до  купівлі весільного образу. 

     Повільно крокую до каси. Дістаю картку, розраховуюсь по чеку, під активне виділення слини з рота у Габріели, чи то була піна,  якось не зручно було дуже розглядати.

- Ходімо, люба! - беру її долоньку в свою руку, переплітаючи пальці. Наче б то дрібниця, але між тим досить чуттєва реакція в мене на цей дотик.

- Куди це Ви зібралися? - знову намалювалася Габбі.

- О-о, в нас ще купа справ! Правда мила?

- М-м! - зиркає на мене й, нарешті видає. - Та-ак! Ще стільки всього треба зробити!

- То може  завтра зберемося всі разом і Янніс покаже нам місто? - от же нав’язлива та сестра. Саме печальне, що ця хитрунка, не мене про то просить, а пропонує всім іншим.

- Дійсно, Яннісе! Без Вас напевно не обійтися! Як не як Ви народилися на цьому острові. Жоден гід так не розкаже і не покаже місцеві краєвиди! - підключилася мати Лівії. 

- Спробую! Не будемо нічого обіцяти, бо насамперед хочу провести якнайбільше часу з Вашою донькою. 

- То можна прекрасно сумістити! - продовжила вмовляти Габбі.

- Я не відповів ні! - посміхаюся. -  Все буде залежити від цієї красивої леді. - притягую Лівію ближче до себе. Шаріється, впиває кігтики в мою руку, але терпить, мала колючка. Були б на самоті, давно б уже щось в мій бік прилетіло.

- Нам вже справді час йти! - тягне мене до виходу, їй і самій ця вистава добряче, схоже, набридла.

     Нарешті вибралися на свободу, швидким кроком дійшли до автівки. Поклав пакунки з речами на заднє сидіння. 

- Якщо на сукні не чіпати бірку, її можна буде повернути після урочистості. - видає вона.

- Ти зараз серйозно? - зупиняюся біля неї.

- Так! - тихо відповідає.

- Тобі сукня і все інше подобаються? - поцікавився в неї.

- Так! - ствердно кивнула.

- То у чому справа? 

     Кусає нижню губку, а я тішуся з її реакції. Ледве посмішку стримав. Скільки я знав таких, котрі геть не вміють приймати подарунки? Жодної!

     Нічого!  Буде привід змінити цю її маленьку звичку.