ГЛАВА 22

     Лівія.

- Час вийшов! - констатує Янніс. - Ти довго ще? 

     А я забарилася бо більшість часу витратила на застібку ззаду сукні. Навіщо ж розміщувати їх аж так незручно?

     Розумію, в останній момент, що або треба змінити сукную на іншу, а це знову витратити додатковий час, або ж залучити Янніса. Хоча як на мене гарна ідея це тримати його подалі від свого тіла! Безпечніше буде! Я й так добряче ризикую, погодившись з ним повечеряти сьогодні. Тут крок вліво, крок вправо і не зчуєшся, як опинишся в його ліжку, а потім станеш черговим “записом” у списку його любовних пригод. Воно мені треба?

- Ну добре! - здаюся я. - Допоможи мені будь ласка! 

     Виходжу з “засідки” ванної кімнати й крокую до нього, міцно притискаючи тканину до грудей, щоб сукня зрадницьки не сповзла до самих ніг. 

     Оглянув мене поки я не впевнено і кволо крокувала йому назустріч.

- Все залежить від того, яку ціль ти переслідуєш!  - на його щоках заграли ямочки. - Щоб я зняв сукню чи застібнув!

- Не блазнюй, Яннісе! І не мрій! - роздратовано відповіла й позвернулася до нього спиною, щоб йому було зручніше дістатися блискавки. 

- Любиш ризикувати? Чи дражнити! - шепоче на вухо, а я хребтом відчуваю тепло яке йде від його тіла, що зовсім поряд від мого.

     Спочатку, повільно прибирає моє світле волосся в бік, щоб випадково не потрапило між зубцями при застібанні блискавки на сукні. Потім, його теплі пальці торкаються моєї оголеної шкіри, ще те випробування на міцність, я Вам скажу! Чи зумисно торкався, чи так вийшло в нього випадково важко визначитися зараз.

- Готово! - переможно вигукує. 

- Чудово! - нарешті можна відійти від нього на більш безпечну відстань.

     Підхоплюю маленьку вечірню сумочку, яка виграшно підходить до сукні, довжиною трішки не до самих колін. Тканина розшита паєтками, що яскраво мерехтять та переливаються. Така собі зухвала розкіш чи прихована сексуальність, якщо вже на те пішло. Щоб облизувався при погляді на мене, кожну хвилину подумки роздягав. Водночас межа пристойності залишається не подоланою. 

     Ти сам, друже, обрав цей шлях! Я тебе до себе не запрошувала! Тим паче не натякала на вечерю!

- Ходімо! - знову ковзнув по мені поглядом й, відчинив переді мною двері.

      І чому так гаряче кожного разу, коли він ось так дивиться на мене?

- То куди ми? - поцікавилася я вже в салоні його автівки.

- Є одна дуже затишна місцина!

     Янніс у небесного кольору сорочці з комірцем стійкою і в темно синіх штанах, наче справжній джентльмен відчиняє переді мною одні двері за іншими: спочатку автівки, потім ресторану. Це що на нього найшло? А може й справді вирішив справити на мене враження? От тільки навіщо ніяк не можу втямити. Здається жіночої уваги йому не бракує, то навіщо йому я? 

     Ми займаємо місця заздалегідь заброньованим столиком на терасі з виглядом на неймовірний захід сонця. 

     Офіціянт одразу з'явився біля нас з пляшечкою охолодженого вина. 

- Скажи мені, Яннісе! - почала я, скуштувавши молодого вина, лише тоді я трішки менше стала хвилюватися від його присутності. - Ти ж не просто так мене запросив. Тобі щось від мене треба!

- Чому ти так вирішила? - поглянув на мене і відкинувся на спинку стільця. - Захід сонця, ресторан, музика, вино, смачна їжа, романтичний вечір… - не встиг договорити.

- Я маю виключити щось зі списку з перерахованого щойно тобою? - поцікавилася я.

- Ні, можеш просто розслабитися і бути менш підозрілою!

- Чому тоді мене не полишає відчуття, наче це все не випадково!?

- Лів! - поклав лікті на стіл. -  Тебе що ніколи не запрошували…

- На побачення? А це побачення?

- В ресторан! - закінчив Янніс.

- В ресторан… - повторила я за ним.

- Угу! - відповів він і поклав до рота шматок салату, який наколов виделкою. - А ти хочеш зі мною на побачення?

     І знаєте, лише секунди мені не вистачило, щоб ствердно відповісти, як він випередив мене і продовжив.

- Добре, зізнаюся! Мені теж потрібна твоя допомога! 

     Так і не дочекався моєї відповіді.

     От і не вір після цього в інтуїцію. І це я підозріла, а як же! 

     А я майже й справді повірила: в щирість його намірів, в те що справді можу йому подобатися, в те що в нас нехай не справжнє побачення, але щось дуже схоже.

     Янніс.

     Не дівчина, а вибух мого мозку. Нащо бути такою підозрілою? Запросив, бо хотів це зробити! Ну добре, добре, трішки не домовляю. Але… Тільки трішки. 

     Все складно.

     Спробую пояснити хоч Вам.

     Мета мого повернення додому - весілля двоюрідного брата. Щойно моя нога торкнулася грецької землі, як таке закрутилося. Спочатку ця вистава для рідні Лів, яка стала першопричиною подій, які розгортаються далі. Бо плітки поширюються зі швидкістю світла. І нарешті, дійшли і до моїх близьких теж. Мама почала ображатися, що в мене є дівчина і не просто дівчина - наречена. Мало того, вона тут, а я старанно її приховую від найближчих - своєї сім'ї. 

    Друга обставина - Лорена, яка слідкує за кожним кроком і тільки й того, що на коліна мої не вилазить. Я вже починаю озиратися на всі боки від такої настирливості.