ГЛАВА 20

     Лорена.

     “Що за…?”

     Насупилася,  приклала долоню піддашком до лоба, щоб краще розгледіти. 

    Це що за дівка посміла витріщатися на мого Янніса, та ще й так зухвало!? Звідки вона взагалі взялася!?

     Цікаво! Чи це та ж сама про яку торочать знайомі? Наче Янніс повернувся додому не сам, а з буцімто якоюсь “нареченою”! Ти де її взагалі відкопав? А особливо, коли всі навколо знають, що нам з тобою судилося бути разом! Ну от тільки ти цього факту активно не помічаєш, чи ігноруєш, бігаєш від мене! 

     Нічого, чоловіче, нагулюй апетит! Від долі далеко не втечеш!

- Яннісе! - гукаю.

     Ти ба, наче приклеївся. Що в неї є таке чого в мене немає?

- То ми далі будемо грати чи ні? - роздратовано бурмочу до його сестри. - Хто то взагалі така?

- Ло, наче я маю знати всіх жінок, які опиняються з ним поряд! Зважаючи на те, що моїм братом завжди цікавилися дівчата!

     Це що вона зараз натякає, що я в довгій черзі! Агов! Забуть про це, не думай і навіть не нагадуй мені більше! Бо я повисмикую пасма кожній хто наблизиться до нього на відстань витягнутої руки.

- Яннісе! - знову кличу, цього разу до мене приєдналася Аліса теж.

      Нарешті відірвався від тої дівки й, крокує до нас.

      Посміхаюся, вигинаючись у найспокусливішій своїй позі.

     Трясця! Та куди ж ти знову витріщаєшся? Там і дивитися немає на що, лише: кістки, шкіра і білий капелюх! Тим паче, що вона вирішила вшитися звідси! Яка прикрість… тобто радість!

     От інше діло я:  греблею займаюся,  боксом, греко-римською боротьбою, і штангу тисну… Жіноча тендітність теж може бути оманливою!  Та в мене тільки п'ята точка, міцна як горіх! Не розумію, що йому ще треба!

- Граємо ще півгодини бо мені вже скоро час їхати! - говорить мій майбутній наречений. 

- Куди це!? - не втрималася я.

- Туди це! - відповіла за нього Аліса. - От все тобі треба знати. Пасуй!

- Маю справи! - вигукнув Янніс і влучно забив м’яча у чужі ворота.

- Не дивись на нього так, Ло! - прошепотіла подружка.

- Як це так? - скинула до гори підборіддя! 

- Наче ти й сама не проти, щоб він тобі “забив”! - от же ж, а ще подруга.

- Що ти таке говориш! - вибухнула я благим гнівом.

- Ага! - приснула Аліса. - Мені хоч локшину на вуха не вішай! 

- Що? Так сильно помітно? - перейшла на шепіт.

- Ще й як! Сама порахуй: скільки разів на день ти про нього запитала, скільки раз зітхнула, пригадуючи минулі часи, скільки раз перепитала чи є в нього дівчина.

- То є? - схопилася за останні слова.

- Не зна-аю! - протягнула Аліса. - Він мені нічого не розповів!

- Ходімо, Люба! - покликав її Філіп.  - Янніс нас підкине.

- А мене? - поцікавилася я. Тут не далеко, до ліжка, я сама покажу дорогу.

- І тебе теж, якщо не баритимешся! - потягнула мене за руку Аліса. 

- А мені і не треба! В мене теж є справи! - вигукнула в останній момент, розвернулася і пішла в інший бік від автівки.

     Нехай тепер думає, куди це я. Трішки ревнощів не завадить! Залишилося тільки насправді вирішити куди мені треба. 

       Чи не почати мені з Адріана!? З його вуст почали поширюватися чутки, в нього першого й запитаю!

      Спіймала таксі і вуаля, я вже біля ресторану Адріана. Тукі-тукі! Хто не сховався я не винна!

- Привітики! - проспівала, щойно помітила його у прохолодному закутку з келихом вина власного виробництва.

- Ло-орі! - спочатку сіпнувся, а потім вимовив на видиху і підхопився, щоб обійняти мене. - Зголодніла?

- Ось, проходила повз… - брешу і не червонію. - Дай думаю зайду! Запитаю, як там поживає найкращий друг Янніса.

      Вилиці Адріана заходили, а очі забігали. 

- Та ми останні роки вже не так близько й товаришуємо… - почав виправдовуватися той, а мене ж не обдуриш!

- А мені багато від тебе і не треба! - протягнула я посміхаючись самою милою своєю посмішкою, і чого то в нього око так засіпалося, навіть не розумію!

- Я ще тоді розповів все що знав! - злякано закліпав. - Мамою присягаюся! 

     Та що ж це за день сьогодні такий?

     Вираз на моєму обличчі змінився на протилежний. 

      Адріан ще трішки поживе! В мою голову прийшла інша ідея.

      Знову таксі, півгодини і я вже відчиняю хвіртку помешкання іншого нашого спільного приятеля.

- Петро!* (наголос в імені на Е) Як я рада тебе бачити! - крокую до нього впевненою ходою.

      Не встиг сховатися, твої проблеми!