ГЛАВА 19

     Лівія.

     Авжеж! Так я з Вами й пішла. Вже побігла, з низького старту.

     Перемкнула телефон на режим “літачок”. Дошкуляйте сьогодні кому завгодно, а я беру собі день відпочинку!

     Вибрала самий сексі купальник кремового кольору на одне плече, а на іншому зав’язка у вигляді великого банта. Зверху накинула парео, та вже знайомий білий капелюшок. І звичайно великі чорні сонцезахисні окуляри. 

     Склала пляжну сумку в яку поклала: рушник, крем від засмаги та пляшку води.

    По дорозі завітала у маленьку кав'ярню де поласувала смачною ранковою кавою з тістичками. Благо мені можна пильно не слідкувати за зайвими кіло з моєю рухливістю та нервами. 

     Дізналася у господаря закладу де у пішій доступності мальовничий пляж і повільно попрямувала у потрібному напрямку.

    І ось вже за півгодини моєму погляду відкрився неймовірний краєвид. Скелі, що огинаються серпанком та в яких є прохід на пляж з прозорою блакитною водичкою та білосніжним піском. 

     Пляж майже порожній. Де не де можна помітити поодиноких людей. 

     Те що треба. 

     Розташувалася у зручній місцині, неподалік від скель у тіні яких було не так спекотно і поряд з водою, щоб далеко не бігати коли розніжена під теплим сонечком захочу скупатися.

     “Цікаво. Чи вирішить Янніс завітати до мене сьогодні? А якщо він наважиться це зробити зараз, доки я загоряю тут на пляжі?”; відмахнулася від цих думок, як від нав’язливої мухи.  

      Навіщо я йому? Що в мені такого особливого, що він має після часу проведеного зі мною наодинці одразу упадати за мною? Звичайна, а по його поведінці навіть щось на кшталт “ходячого неподобства”. 

     Не варто тішити себе оманливою ілюзією і видавати чоловічу допомогу за цікавість!

     Допоміг і забув!

     Це я ще й досі думаю про цього подекуди зухвалого здорованя!

    Кажуть, що думки матеріалізуються, от і Янніс, як біс із табакерки з'явився неочікувано та наче нізвідки. 

     Та аби сам! 

     Я аж на лікті обперлася, щоб краще розгледіти.

   Ось і живе підтвердження моєї здогадки. Красень Янніс у товаристві одразу двох дівчат, які одночасно намагаються заволодіти його увагою. Правда з ними ще один хлопець, але хто звертає увагу на такі подробиці. І це точно не я.

     Янніс.

- Ти коли мене вмовляла сходити з тобою на пляж, казала, що ми там будемо утрьох: ти, я і твій хлопець. Звідки, скажи, і якого дідька тут з'явилася Лорена? Вона ж не пліснява, щоб “заводитися” самостійно! - хапаю Алісу за руку і відвожу в бік, перед тим як сідати з усіма разом в автівку.

- Братику, так вийшло! - винувато кліпає сестра. - Що ж мені робити? З автівки її пропонуєш виставити! Йди, люба, ми нікуди не їдемо?

- А-ар. - проричав від прикрощів. Настрій зіпсовано. - Це підстава, Алісо!

- Це випадковість, братику! 

     Кладу в багажник батьківської автівки свою валізу. 

     На цьому моє гостювання  в рідному домі завершене! 

     Подарунки роздав, що живий і місцями навіть здоровий, вони впевнилися! Досить! Хочу тиші!

    Добре, вже якось переморгаю декілька годин у цьому товаристві, а потім накиваю пятами, тільки мене й бачитимуть! Принаймні декілька діб точно!

- А давайте пограємо в пляжний футбол! - вигукує Ло.

     Ще одна спроба звернути на себе увагу?

     Дівчина хутко роздягнулася й залишилася в досить відвертому купальнику, з якого, тільки й того, що цицьки не вивалюються.

- Яннісе, намасти мені будь-ласка спинку кремом! - солодким голосом проспівала, мене аж пересмикнуло.

     От же ж! Всі інші мої думки, старанно “запікані”, бо негоже перераховувати всі епітети, які в цей момент спливли в моїй голові!

- Будь, чемним, братику! - прошепотіла над вухом Аліса, наче відчула мою реакцію.

     За пару секунд “відляпався” нашвидкоруч повозивши долонями змащеними кремом і вуаля. Хапаю м’яч і йду майструвати імітовані ворота. 

     Дитячий садок! Коли вона вже заспокоїться!? Я ж то думав, що за рік моєї відсутності вдома Лорейн когось та підчепить, а ні, помилочка! І не страшко, досить симпатична: темне волосся, висока та струнка фігура, симпатичне личко. Але поряд з нею навіть нічого “не колихнеться”! Взагалі нічого! Хіба волосся на загривку від відрази, коли вона починає випадково торкатися до мене! Чи це страх, що затисне мене десь у кутку і живим мені вже від неї не втікти? З чого там вона майстр спорту?

     Ще й в одній команді з нею! 

- Пасуй, Яннісе! - кричить через все поле Філіп* (хлопець Аліси).

     Перші хвилини і м'яч у воротах противника.

- Ура-а! Ти такий молодець! Лорейн з розбігу вішається на шию, та цілує мене в щоку.

     Та досить такого щастя! Слід трішки знизити активність, бо щойно уявив, що ж буде, у разі нашого з нею виграшу! Бр-р! 

     Ще декілька ударів і м’яч котиться у бік воріт де Ло за воротаря. Звичайно стоїть, розглядає свої нігті, цілісність манікюру важливіше командної гри!